<<
>>

Кровозамінники

Кровозамінниками називають лікувальні розчини, призначені для заміщення втрачених або нормалізації порушених функцій крові.

За функціональними властивостями і спрямованістю їх поділяють на декілька груп:

І.

Кровозамінники гемодинамічної дії.

Препарати гемодинамичної дії (протишокові кровозамінники) призначені для нормалізації показників центральної і периферійної гемодинаміки, яка по­рушується при крововтраті, механічній травмі, опіковому шоку, захворюваннях внутрішніх органів.

Розчини цієї групи характеризуються високою молекулярною масою і вира­женими колоїдно-осмотичними властивостями, завдяки чому тривалий час цир­кулюють у судинному руслі, підвищуючи кількість міжклітинної рідини і значно збільшуючи ОЦК.

До протишокових кровозамінників відносять 3 групи препаратів:

1. Похідні декстрану:

• середньомолекулярні (поліглюкін, поліфер, рондекс, макродекс, інтрадекс, декстран, плазмодекс, хемодекс, онковертін);

• низькомолекулярні (реополіглюкін, реоглюман, реомакродекс, ломодекс).

2. Препарати желатину — желатиноль, модежель, геможель, гелофузин, плазможель. Желатиноль — це 8 % розчин частково розщепленого харчового же­латину в ізотонічному розчині хлориду натрію. Є білком, який містить бага­то амінокислот. Лікувальна дія пов’язана з високим колоїдно-осмотичним тиском, який забезпечує швидке надходження тканинної рідини в судинне русло.

3. Препарати на основі оксиетилкрохмалю— оксиамал і волекам. Структурно ці розчини близькі до глікогену тваринних тканин і здатні розщеплюватися в кровоносному руслі.

II. Дезінтоксикаційні розчини.

Забезпечують детоксикацію організму шляхом скріплення, нейтралізації і ви­ведення токсичних речовин.

1. Препарати полівінілпіролідону:

• гемодез;

• неогемодез;

• перістон-Н;

• неокомпенсан;

• плазмодан;

• колідон.

2. Розчин низькомолекулярного полівінілового спирту:

• полідез.

III. Кровозамінники для парентерального харчування.

Показані в разі повного або часткового виключення природного харчування хворого внаслідок деяких захворювань і після оперативних втручань на органах ПІКТ при гнійно-септичних захворюваннях, травматичних, променевих і терміч­них ураженнях, тяжких ускладненнях післяопераційного періоду, при гіпопротеїнемії будь-якого походження. Парентеральне харчування забезпечується білкови­ми препаратами, жировими емульсіями і вуглеводами.

1. Білкові препарати:

• гідролізат білків: гідролізат казеїну, гідролізин, амінокровін, амінопептид, фебриносол, амінозол, амінон;

• суміші амінокислот: поліамін, інфузамін, вамін.

2. Жирові емульсії. Покращують енергетику організму хворого, мають виражену азотзберігальну дію, корегують ліпідний склад плазми і структуру мембран клітин. Найпоширенішими є інтраліпід, ліпофундин, ліпомул тощо.

3. Вуглеводи. Використовують для забезпечення енергетичних потреб, а також як енергетичну добавку до гідролізату білків. Найпоширенішими є розчини глюкози (5 %, 10 %, 20 % і 40 %), ксиліт, сорбіт.

IV. Регулятори водно-сольового обміну і кислотно-основного стану.

1. Кристалоїдні розчини:

• фізіологічний (ізотонічний) розчин;

• розчин Рінгера;

• розчин Рінгера—Локка;

• лактасоль.

Ці розчини застосовують для корекції водно-сольової рівноваги, вони містять найбільш адекватний складу крові набір іонів.

2. Осмотичні діуретики:

• манітол;

• сорбітол.

Механізм дії цих препаратів пов’язаний з підвищенням осмотичного рівня плазми і припливом інтерстиційної рідини в кровоносне русло, що сприяє збіль­шенню ОЦК і зростанню ниркового кровотоку.

V. Переносники кисню.

Створено препарати на основі перфторвуглеводів (перфторан, перфукол) і роз­чинного гемоглобіну (еригем, кон’югований гемоглобін), які переносять кисень. До цього часу не вдається вирішити проблему стерилізації і здешевлення процесу виготовлення цих кровозамінників. Через це у клінічній практиці переносники кисню практично не застосовуються.

<< | >>
Источник: Усенко О.Ю., Білоус Г.В., Путинцева Г.Й.. Хірургія. 2010

Еще по теме Кровозамінники:

  1. Плазмозамінники та засоби для парентерального харчування
  2. ІНФУЗІЙНО-ТРАНСФУЗІЙНА ТЕРАПІЯ
  3. Годування хворих
  4. Визер В.А.. Лекции по терапии, 2011
  5. АЛЛЕРГИЧЕСКИЕ ЗАБОЛЕВАНИЯ ЛЕГКИХ
  6. ЭКЗОГЕННЫЕ АЛЛЕРГИЧЕСКИЕ АЛЬВЕОЛИТЫ
  7. ЛЕЧЕНИЕ
  8. ХРОНИЧЕСКАЯ ЭОЗИНОФИЛЬНАЯ ПНЕВМОНИЯ
  9. ЛЕГОЧНЫЕ ЭОЗИНОФИЛИИ С АСТМАТИЧЕСКИМ СИНДРОМОМ
  10. ЛИТЕРАТУРА