<<
>>

УШКОДЖЕННЯ. ЗАКРИТІ МЕХАНІЧНІ УШКОДЖЕННЯ (травми) СИНДРОМ ТРИВАЛОГО ЗДАВЛЕННЯ

Мета:

• вивчити види травматизму і його профілактику; види закритих травм м’яких тканин, вивихи і переломи кісток, клінічні ознаки, принципи надання першої допомоги (мал. 29);

оволодіти технікою накладання і зняття гіпсових пов’язок, надання першої ме­дичної допомоги в разі ушкодження м’яких тканин, у разі вивихів і переломів.

Травма — ушкодження в організмі людини, спричинене зовнішніми чинниками. Класифікація

1. Залежно від травмівного чинника:

• механічні (переломи, удари);

• термічні (опіки, відмороження);

• хімічні (кислотами, лугами);

• променеві;

• електротравми;

• комбіновані.

2. Залежно від обставин нанесення:

• побутові;

• виробничі;

• спортивні;

• бойові.

Мал. 29. Структурна схема теми «Ушкодження. Закриті механічні ушкодження (травми)»

3. Залежно від характеру і глибини ушкодження:

• шкірні (удари, рани);

• підшкірні (розриви зв’язок, переломи кісток);

• порожнинні (удари, крововиливи і розриви органів у грудній і черевній порож­нинах, у порожнині черепа.

4. Особлива група:

• ізольовані — ушкодження одного органа або сегмента кінцівки (наприклад, розриви печінки, перелом стегна);

• множинні — багато однотипних ушкоджень кінцівки, тулуба, голови (напри­клад, множинні рани);

• поєднані — ушкодження опорно-рухового апарату і внутрішніх органів (нап­риклад, перелом стегна і розрив селезінки);

• комбіновані — результат дії механічного і немеханічного чинників (напри­клад, перелом верхньої кінцівки і опік тулуба).

Травматологія — вчення про ушкодження, їх лікування і профілактику. Ортопедія — вчення про лікування і профілактику вроджених і набутих за­хворювань опорно-рухового апарату.

Травматизм — сукупність травм, що повторюються за певних обставин (ожеледь, ДТП) у групи населення за певний відрізок часу (місяць, рік).

Види травматизму:

1. Виробничий.

2. Невиробничий (побутовий).

3. Спортивний.

4. Дитячий.

Основними заходами профілактики травматизму є:

- правильна організація виробництва;

- дотримання правил техніки безпеки;

- облік і аналіз нещасних випадків і вживання заходів для їх попередження;

- пропаганда медичних знань;

- поліпшення побутових умов;

- підвищення загальної культури населення;

- боротьба з надмірним вживанням алкоголю;

- правильно організовані змагання і тренування;

- суспільні заходи, спрямовані на охорону здоров’я дітей.

Організація травматологічної допомоги складається з таких етапів:

1. Перша допомога.

Її може надавати лікар або фельдшер швидкої допомоги, фельдшер медпункту, інші особи в порядку само- і взаємодопомоги. На місці події проводяться транс­портна іммобілізація і знеболення, накладення пов’язок, спинення кровотечі і серцево-легенева реанімація.

2. Евакуація потерпілого до лікувальної установи.

Цим займається служба швидкої допомоги, рідше потерпілих транспортують працівники міліції або сторонні особи.

3. Амбулаторне і стаціонарне лікування.

Допомога 90 % хворих надається в амбулаторіях і поліклініках. Амбулаторне лікування проводять також у спеціалізованих травмпунктах, які мають відповід­не обладнання. Стаціонарне лікування проводять у спеціалізованих відділеннях міських і районних лікарень, у клініках при кафедрах травматології і ортопедії, науково-дослідних інститутах.

4. Реабілітація.

Захворювання і ушкодження опорно-рухового апарату потребують тривалого лікування, відновлення функції, тому дуже велику роль відіграє реабілітація, яку проводять у травматологічних пунктах, стаціонарах і поліклініках, а також у реа­білітаційних центрах і санаторіях.

Обстеження травматологічних хворих складається з:

- опитування — з’ясовуються час, місце, обставини і причини нещасного випад­ку; сила і напрямок удару або тиску, положення тулуба і кінцівки в момент травми; уточнюється вид травматизму; якщо це захворювання, то його дав­ність, особливості, лікування, що проводилось, і його ефективність;

- огляду — проводиться порівняльний огляд кінцівок, при деформації хребта оглядається весь тулуб; звертають увагу на положення хворого, характер ходи, рух кінцівки і тулуба, наявність їх патологічного положення, форму суглобів;

- пальпації — визначається точна локалізація болю, консистенція тканин; ви­являються місцеве підвищення і зниження температури, крепітація відлам­ків;

- визначення обсягу рухів у суглобах;

- вимірювання довжини кінцівок і визначення їх функцій;

- рентгенологічного і лабораторного дослідження.

Серед ускладнень травм перше місце посідає травматичний шок, далі — кро­вовтрата і геморагічний шок, ушкодження кістковими відламками судин і нервів, а при ушкодженні хребта і черепа — ушкодження спинного і головного мозку. Зу­пинимося детальніше на травматичному шоку.

<< | >>
Источник: Усенко О.Ю., Білоус Г.В., Путинцева Г.Й.. Хірургія. 2010

Еще по теме УШКОДЖЕННЯ. ЗАКРИТІ МЕХАНІЧНІ УШКОДЖЕННЯ (травми) СИНДРОМ ТРИВАЛОГО ЗДАВЛЕННЯ:

  1. Ушкодження. Закриті механічні ушкодження (травми)
  2. Синдром тривалого здавлення
  3. ВІДКРИТІ МЕХАНІЧНІ УШКОДЖЕННЯ (рани)
  4. Закриті ушкодження м'яких тканин
  5. Відкриті механічні ушкодження (рани)
  6. Ушкодження і гострі захворювання органів черевної порожнини
  7. Ушкодження голови і обличчя
  8. Ушкодження та захворювання хребта
  9. Ушкодження нирок
  10. Ушкодження прямої кишки
  11. Ушкодження таза
  12. Ушкодження головного мозку
  13. Ушкодження уретри