<<
>>

Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з сибіркою тварин


Додаток 3

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Голови Державного департаменту ветеринарної медицини України № 4 від 25 січня 2000 р.

ІНСТРУКЦІЯ

про заходи з профілактики та боротьби з сибіркою тварин

1.

Загальні положення. 1.1. Сибірка — гостре, особливо небезпе­чне інфекційне захворювання всіх видів сільськогосподарських, дома­шніх і диких тварин, а також людей, яке спричиняється мікробами Bac.anthracis. Хвороба перебігає у надгострій, гострій і підгострій фо­рмах, а у свиней — переважно в локальній ангінозній формі. У хутро­вих звірів сибірка виникає як кормова інфекція. Збудник сибірки належить до аеробних споротвірних мікробів та існує у вигляді двох основних форм: вегетативної, тобто у вигляді бацил, які мають форму палички з прямими, ніби обрубленими кінцями і спорової Вегетативна форма в організмі інфікованої тварини може утворювати «капсулу». Потрапивши в грунт, за сприятливих умов (температура зовнішнього середовища не нижче 12оС) збудник утворює спору. У споровій формі він може перебувати в грунті необмежений час, лишаючись життєдія­льним і зберігаючи патогенність. Грунт, заражений бацилами сибірки, тривалий час (70 і більше років) залишається збудником інфекції для сприйнятливих тварин або людини. Основним джерелом сибірки є хвора тварина, яка виділяє збудника в зовнішнє середовище з сечею, фекаліями, молоком, кров’янистими виділеннями ще до того, як з’являються характерні клінічні ознаки. У чутливих до сибірки тварин захворювання переважно перебігає в септичній формі. У свиней — у вигляді серозно-геморагічного або некротичного запалення лімфатич­них залоз, зіва і глотки (локальна форма). 1.2. Комплекс заходів проти сибірки включає: профілактичну імунізацію всього сприйнятливого поголів’я і убезпечення тварин від зараження; у випадку виникнення захворювання — здійснення своєчасної діагностики, оповіщення міс­цевих органів санітарно-епідеміологічної служби про підозру на за­хворювання або захворювання тварин на сибірку для організації та проведення протиепідемічних заходів, карантинування неблагополучних пунктів, ізоляції і ліквідації епізоотичного вогнища, знищення шляхом спалювання забрудненої збудником продукції, трупів тварин, що загинули від сибірки або вимушено забиті, інактивації збудника в приміщеннях, на обладнанні та контамінованій території; передзабійний огляд тварин і ветеринарно-санітарну експертизу продуктів забою, у випадку вимушеного забою тварин — обов’язкове проведення лабо­раторних досліджень. 1.3. Епізоотичне вогнище сибірки (господарство або окрема ферма, населений пункт або його частина, район тощо) по­винне бути зареєстроване в журналі для запису епізоотичного стану району (міста), який постійно зберігається у справах районного (місь­кого) підприємства ветеринарної медицини, а також на епізоотичній карті району, із зазначенням дати, кількості хворих і загиблих тварин, точного місцезнаходження вогнища інфекції. Разом з журналом обов’язково зберігають викопіювання з карти землекористування не­благополучного господарства (населеного пункту) з нанесенням умов­них позначок місць поховання трупів, падежу або забою хворих на си­бірку тварин. Дані журналу враховують за характеристики епізоотич­ного стану району щодо сибірки, а також у ході складання щорічних планів протисибіркових заходів.
1.4. Під час організації протисибіркових заходів слід визначати неблагополучний щодо сибірки пункт. 1.4.1. Стаціонарно неблагополучним стосовно сибірки пунктом слід вважати населений пункт, господарство, тваринницькі ферми з примі­щеннями і прилеглими до них вигонами, пасовищами, водоймами, а також окремі їх ділянки, урочища та інші об’єкти, в яких траплялися випадки захворювання тварин на сибірку, незалежно від їх кількості та строку давності. 1.4.2. Територія, яка має або може мати будь-які гос­подарські зв’язки з неблагополучним щодо сибірки пунктом і де є за­гроза виникнення захворювання тварин, вважається загрозливою зо­ною щодо сибірки. У господарстві, де є кілька відділків і один з них — неблагополучний щодо сибірки, неблагополучним вважається все гос­подарство. Межу загрозливої території визначають місцеві органи державної ветеринарної медицини, враховуючи грунтово-географічні, природно-кліматичні умови і господарсько-економічні зв’язки госпо­дарств, населених пунктів, заготівельних і переробних організацій, підприємств (переганяння тварин на сезонні пасовища, наявність рин­ків збуту, шкіряно-сировинні підприємства, заготівельні бази тощо).

2. Заходи з профілактики захворювання. 2.1. У неблагополучних щодо сибірки пунктах і на загрозливій території здійснюють комплекс ветеринарно-санітарних заходів і профілактичні щеплення тварин. 2.2. Ветеринарно-санітарні заходи включають: контроль за проведен­ням робіт з огородження і дотримання у відповідному санітарному стані скотомогильників, окремих старих місць поховань тварин, біотермічних ям, чіткий облік та паспортизацію всіх чинних і законсервова­них місць поховань тварин; організацію постійного нагляду за перемі­щенням тварин, санітарним станом місць їх накопичення (ринок, виставка тощо), заготівлею, зберіганням і переробленням продуктів та сировини тваринного походження; контроль за неухильним виконан­ням керівниками господарств, незалежно від форм власності та підпо­рядкування, переробних підприємств, заготівельних організацій, гро­мадянами — власниками тварин, а також спеціалістами ветеринарної медицини, працівниками тваринництва ветеринарно-санітарних пра­вил утримання і внутрішньогосподарського забою тварин на м’ясо; упорядкування подвірного забою тварин на подвір’ях, реалізації м’яса та інших продуктів забою (особливо м’яса і м’ясопродуктів від виму­шено забитих тварин) на їжу людям і для годівлі тварин без дозволу спеціалістів ветеринарної медицини; забезпечення тваринницьких ферм і підприємств, ринків холодильними камерами для зберігання м’яса в період його лабораторного дослідження, установками для зне­зараження і знищення м’яса й м’ясопродуктів, що визнані не придат­ними для вживання, а також спеціально обладнаними засобами для пе­ревезення (перенесення) трупів і туш тварин; суворе дотримання ветеринарно-санітарних вимог під час проведення агромеліоративних, будівельних та інших робіт, пов’язаних з переміщенням ґрунту. 2.2.1. Проведення пошукових, будівельних, гідромеліоративних та ін­ших земляних робіт на території району, неблагополучного щодо сибі­рки, здійснюється за погодженням з головним державним інспектором ветеринарної медицини району, а у випадках, коли згадані роботи охо­плюють територію двох і більше районів, — обласним управлінням державної ветеринарної медицини. 2.3. У всіх неблагополучних щодо сибірки місцевостях регулярно проводять роз’яснювальну роботу се­ред населення і працівників тваринництва про захворювання на сибір­ку тварин та людей, заходи з її профілактики, використовуючи місцеву пресу, радіо та інші засоби масової інформації. 2.4. Профілактика сибі­рки полягає в проведенні регулярних щеплень сприйнятливих до цього захворювання тварин однією з дозволених до використання вакцин у порядку і строки, вказані в підпунктах 2.4.3. 2.4.1. Профілактичні щеп­лення проводять у господарствах, підприємствах і організаціях, неза­лежно від форм власності та підпорядкування, що займаються розве­денням, вирощуванням або іншим виробничим використанням тварин, відповідно до плану імунізації проти цього захворювання. 2.4.2. Протисибіркові щеплення обов’язково включають у план профілактичних заходів. 2.4.3. Профілактичні щеплення сприйнятливих тварин проти сибірки проводять: у стаціонарно неблагополучних пунктах, де з мо­менту останнього захворювання тварин на сибірку ще не минуло 5 ро­ків, дорослу велику рогату худобу, овець, кіз, коней щеплюють два ра­зи на рік з інтервалом 6 місяців: навесні перед вигоном на пасовище і восени — за постановки на стійлове утримання. Хутрових звірів щеп­люють з 3-місячного віку один раз на рік; дорослих тварин в усіх останніх пунктах, сприйнятливих до сибірки, один раз на рік; молод­няку великої рогатої худоби — після досягнення ним 3-місячного віку, а потім, через 6 місяців, — ревакцинацію; ягнят щеплюють у віці 3 мі­сяці і повторно ревакцинують через 3 місяці; свиней — з 6-місячного віку один раз на рік тільки в господарствах, де практикується вільно-вигульне або табірне їх утримання; оленів і верблюдів — з 6-місячного віку один раз на рік; коней — з 9-місячного віку один раз на рік (в осо­бливих випадках — з 3-місячного віку). 2.4.4. У господарствах, розмі­щених на загрозливій території, обов’язковій вакцинації підлягають усі тварини, що надійшли до господарства. До загального стада їх допус­кають після карантинування не раніше, ніж через 14 днів після щеп­лення. 2.4.5. З метою повного охоплення щепленнями тварин, що пе­ребувають у особистій власності населення, громадяни — власники тварин зобов’язані: в установленому порядку зареєструвати у сільській (селищній) Раді народних депутатів придбаних тварин; повідомити ра­йонне підприємство ветеринарної медицини, дільницю ветеринарної медицини або спеціаліста ветеринарної медицини господарства за міс­цем проживання про купівлю тварин, доставити їх в одну з указаних установ для огляду та щеплення проти сибірки і вводити в загальне стадо не раніше ніж через 14 діб після вакцинації. 2.4.6. Про проведен­ня щеплень проти сибірки складається акт, де вказується кількість ще­плених тварин (за видами), назва використаної вакцини, підприємства-виготовлювача, номер серії і держконтролю, дата виготовлення, кіль­кість витраченої вакцини, а також прізвище особи, що проводила вак­цинацію тварин та спостерігала за утриманням і станом їх здоров’я пі­сля щеплення. До акта додають списки з зазначенням прізвища власника, виду, кількості і віку тварин, дати щеплення. Якщо з якої-небудь причини (гостре захворювання, виснаження, глибока тільність тощо) тварину неможливо щепити, її включають в окремий список, указують причини, через які вона не була вакцинована, і можливий строк наступного щеплення, про що ставлять до відома власника тва­рини. Акт і списки на вакцинації зберігаються в районній лікарні вете­ринарної медицини протягом трьох років. 2.4.7. Спеціалісти ветерина­рної медицини протягом 14 днів повинні вести спостереження за всіма вакцинованими тваринами. У цей період не дозволяється забій тварин. 2.4.8. Вимушений забій щепленої худоби може бути здійснений раніше вказаного терміну, але лише за дозвільною довідкою лікаря ветерина­рної медицини за умови, що у тварини нормальна температура тіла, вона клінічно здорова і у неї відсутня реакція на щеплення (немає ускладнення), з дотриманням вимог Правил ветеринарного огляду за­бійних тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м’яса і м’ясо­продуктів. 2.4.9. Зняття шкур з тварин, що загинули в межах 14 днів після щеплення вакциною проти сибірки, дозволяється після одержан­ня негативного результату мікроскопічного дослідження мазків крові цих тварин на сибірку. Шкури, зняті з загиблих та вимушено забитих тварин, зберігаються в спеціально відведеному зачиненому приміщен­ні у вологонепроникній тарі до одержання результатів дослідження їх проб за реакцією преципітації. 2.4.10. Керівники господарств (підпри­ємств), незалежно від форм власності та їх підпорядкування, відповід­но до закону несуть відповідальність за своєчасне проведення перед­бачених цією інструкцією заходів, включаючи організаційно-госпо­дарські заходи з обладнання і підтримання в належному санітарному стані скотомогильників, біотермічних ям та інших місць поховання тварин, а також створення належних умов для забою тварин, збере­ження м’яса, м’ясопродуктів і шкіряної сировини. Сприяють спеціалі­стам ветеринарної медицини під час проведення щеплень тварин. 2.4.11. Адміністрація ринків, керівники підприємств і установ усіх форм власності та підпорядкування зобов’язані: створити умови, по­трібні для проведення спеціалістами ветеринарної медицини клінічно­го огляду тварин та ветеринарно-санітарної експертизи туш і внутрі­шніх органів, лабораторних досліджень, знезараження м’яса та інших продуктів, а також утилізації або знищення продуктів, визнаних не­придатними для споживання; забезпечити належні умови зберігання м’ясної продукції, а також зберігання м’яса на час проведення лабора­торних досліджень на доброякісність; забезпечити виконання ветери­нарно-санітарних правил для ринків. 2.4.12. Головні державні інспек­тори ветеринарної медицини районів (міст) зобов’язані: особисто інструктувати всіх спеціалістів ветеринарної медицини, що працюють у господарствах, на м’ясопереробних, молокопереробних підприємст­вах, у заготівельних організаціях тощо про заходи з профілактики си­бірки сільськогосподарських тварин; здійснювати постійний контроль за ветеринарно-санітарним станом забійних пунктів незалежно від їх відомчої належності, а також за проведенням на них ветеринарного огляду забійних тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м’яса і м’ясопродуктів.

3. Заходи у разі підозри на захворювання. 3.1. Керівники госпо­дарств, ферм, працівники тваринництва і громадяни — власники худоби зобов’язані негайно повідомити установу ветеринарної медицини про випадки раптової загибелі або захворювання тварин, особливо такого, що супроводжується утворенням на тілі гарячих пухлин, які швидко збі­льшуються, набряками шиї, підгруддя та живота, раптовим підвищен­ням температури, а також появою кров’янистих випорожнень і кольок. 3.2. Після отримання повідомлення про захворювання, падіж або виму­шений забій тварин з вищезазначеними клінічними ознаками спеціаліст ветеринарної медицини, який обслуговує господарство (населений пункт), повинен негайно прибути на місце для встановлення діагнозу і вжиття відповідних заходів. 3.2.1. Спеціаліст ветеринарної медицини проводить термометрію всього поголів’я худоби на фермі, у стаді, гурті, дворі: відокремлює в окремі групи хворих і підозрюваних у захворю­ванні на сибірку тварин, які повинні утримуватися в повній ізоляції, вживає заходів з недопущення споживання та здання на молокоперероб­ні підприємства молока від них; відбирає — з урахуванням правил без­пеки — від тварин, що загинули, або вимушено забитих патологічний матеріал і направляє його з посланцем у лабораторію ветеринарної ме­дицини; повідомляє про це головного інспектора державної ветеринар­ної медицини району (міста) і місцеві органи охорони здоров’я. 3.3. За підозри на сибірку розтинати труп забороняється. 3.4. Для дослідження в лабораторію ветеринарної медицини направляють вухо тварини, що загинула, яке відрізається з того боку, на якому лежить тварина. Попе­редньо вухо у його основі перев’язують у двох місцях на відстані 2—2,5 см. Відрізають вухо між перев’язами. Місце розрізу припікають розпе­ченим залізом. Відрізане вухо кладуть у стерильний посуд. Якщо підо­зра на сибірку виникла в процесі розтину трупа або розроблення туші, то роботу негайно припиняють, а для лабораторного дослідження над­силають селезінку і регіональні лімфовузли. Від трупів свиней для лабораторного дослідження беруть ділянки набрякової тканини, заглоткові, підщелепові або брижові лімфовузли. Трупи хутрових звірів направля­ють цілими. Матеріал для лабораторних досліджень надсилається термі­ново. 3.4.1. Лабораторія ветеринарної медицини проводить мікроскопіч­не дослідження негайно після надходження матеріалу. Строк бактеріологічного дослідження патологічного матеріалу (м’яса вимуше­но забитих тварин) не повинен перевищувати 3-х діб, а за постановки біопроби — 10-ти діб. 3.5. У разі позитивних результатів мікроскопічно­го дослідження патологічного матеріалу на сибірку лабораторія ветери­нарної медицини негайно повідомляє про це головного державного ін­спектора ветеринарної медицини району (міста) і керівника господарства або сільської (селищної) Ради народних депутатів, якщо тварина належить приватній особі. 3.6. Головний державний інспектор ветеринарної медицини району (міста), отримавши повідомлення про підозру у захворюванні на сибірку тварин, зобов’язаний: негайно повід­омити санітарно-епідеміологічну службу про підозру на захворювання тварин на сибірку для своєчасного проведення протиепідемічних і про­філактичних заходів; епізоотологічне розслідування випадків підозри на захворювання або захворювання проводити спільно зі спеціалістами са­нітарно-епідеміологічної служби для негайної організації протиепідемі­чних та профілактичних заходів, з оформленням спільних документів; негайно виїхати на місце і встановити межі неблагополучного пункту й територію, яка підлягає карантинуванню, та загрозливу зону; вжити за­ходів з недопущення вивезення з господарства підозрілої в контамінації збудником сибірки продукції (молоко, шкури, м’ясо тощо); оформити матеріали щодо встановлення карантину і внести їх для затвердження у відповідні органи державної виконавчої влади з планом заходів з лікві­дації захворювання; негайно повідомити про захворювання на сибірку тварин і проведені заходи вищому органу ветеринарної медицини, голо­вним державним інспекторам ветеринарної медицини сусідніх районів (міст) для вжиття необхідних заходів. 3.7. Управління державної вете­ринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, Київського та Севастопольського міських управлінь державної ветеринарної меди­цини після отримання повідомлення про захворювання тварин на сибір­ку зобов’язані в установленому порядку негайно повідомити Державний департамент ветеринарної медицини Мінагропрому України та відряди­ти на місце спеціаліста ветеринарної медицини для епізоотологічного обстеження, організації і проведення комплексу заходів з ліквідації за­хворювання. 3.8. У місцях виникнення захворювань установлюється ка­рантин рішенням Уряду АР Крим, органами державної виконавчої влади в областях, міст Києва та Севастополя, району, міста на відповідних те­риторіях, у господарствах і дворах — за поданням відповідного держав­ного органу ветеринарної медицини, а в межах однієї або кількох облас­тей — рішенням Кабінету Міністрів України за поданням Державного департаменту ветеринарної медицини. За умови карантину на території неблагополучного пункту забороняється: введення і ввіз, виведення й вивіз поза її межі тварин усіх видів; заготівля і вивіз продуктів та сиро­вини тваринного походження; перегрупування (переведення) тварин у господарстві; використання молока від хворих тварин; забій тварин на м’ясо; розтинання трупів і зняття шкур з тварин, що загинули; прове­дення хірургічних операцій, крім невідкладних; вхід на неблагополучну ферму (господарство) стороннім особам, в’їзд на її територію транспор­ту, не зв’язаного з обслуговуванням цієї ферми (господарства); загаль­ний водопій тварин із ставків та інших водойм; торгівля тваринами і продуктами тваринництва, проведення сільськогосподарських ярмарків, виставок (аукціонів) та інших загальних заходів, пов’язаних із накопи­ченням людей і тварин. 3.8.1. Зерно, грубі й соковиті корми, заготовлені на благополучних ділянках посівів, пасовищ, сінокісних угідь, які не ко­нтактували з хворими на сибірку тваринами і не забруднені їх виділен­нями, допускають для вивезення після зняття карантину. 3.8.2. Зерно, грубі й соковиті корми, одержані з ділянок, на яких безпосередньо пере­бували хворі або ті, що загинули від сибірки тварини, не підлягають ви­везенню з господарства. їх згодовують на місці тваринам, вакцинованим проти сибірки. 3.9. Керівники неблагополучних щодо сибірки госпо­дарств виділяють техніку і потрібну кількість людей для проведення щеплень тварин, охоронно-карантинних заходів, дезінфекційних робіт, спрямованих на знищення збудника сибірки в об’єктах зовнішнього се­редовища. 3.9.1. Для догляду за хворими і підозрілими на захворювання тваринами закріплюють, за погодженням з санітарно-епідеміологічною службою, окрему обслугу (персонал) і забезпечують його санодягом (халат, фартух, чоботи, гумові рукавиці тощо). Робітників, у яких на ру­ках, обличчі та інших відкритих місцях тіла є подряпини, поранення або пошкодження шкіри, до робіт з догляду за хворими тваринами, приби­рання трупів, очищення і дезінфекції заражених приміщень та інших об’єктів не допускають. 3.10. Спеціаліст ветеринарної медицини після огляду всіх тварин, які є в неблагополучному пункті, розділяє їх на дві групи: перша група — тварини, хворі і підозрювані у захворюванні на сибірку. До цієї групи належать тварини, які мають клінічні ознаки за­хворювання: підвищену температуру тіла, тимпанію, кольки, метеоризм, карбункули, інфаркти; друга група — тварини, підозрювані на заражен­ня сибіркою, тобто решта тварин, в яких не проявляються ознаки захво­рювання, але вони перебувають у стаді, гурті, дворі, отарі, де встановле­но захворювання на сибірку. 3.10.1. Тварин першої групи піддають лікуванню сироваткою проти сибірки (великим тваринам підшкірно 100—200 мл, вівцям, козам, свиням — 50—100 мл), гамаглобуліном (ве­ликим тваринам 40—80 мл, вівцям, козам, телятам і свиням — 20—40 мл), антибіотиками (500 тис. О.Д. на 100 кг маси через 4 год 3 рази на добу), або комбіновано, пеніцилін—сироватка (150 мл сироватки і 300 тис. О.Д. пеніциліну 2 рази в день 3 дні підряд). Через 14 днів після клі­нічного видужання їх щеплюють протисибірковою вакциною. 3.10.2. Тварин другої групи щеплюють протисибірковою вакциною відповідно до настанови з її застосування. 3.11. Трупи тварин, що загинули від си­бірки, спалюють. Закопування трупів категорично забороняється. 3.12. Гній, підстилку і залишки корму, забруднені виділеннями хворих тва­рин, перед прибиранням зволожують 10 %-ним гарячим розчином їдко­го натрію (NaOH), а потім спалюють, якщо це можливо, на місці, з до­триманням правил протипожежної безпеки, а якщо неможливо — їх доставляють на скотомогильник для спалювання з наступним закопу­ванням в обох випадках згідно з чинними вимогами. Гноївку в гноєзбір­нику змішують з сухим хлорним вапном, яке має не менш як 25 % акти­вного хлору, з розрахунку 1 кг вапна на кожні 20 л гноївки. 3.13. У стійлі (станку), де захворіла (загинула) тварина, підлогу дезінфікують 10 %- ним гарячим розчином їдкого натрію, дерев’яну підлогу і перегородки спалюють. Ґрунт знезаражують сухим хлорним вапном, як указано в п. 3.16 цієї інструкції. 3.14. Для дезінфекції забруднених збудником різних поверхонь використовують один із таких дезінфекційних засобів: 10 %- ний гарячий розчин їдкого натру; 4 %-ний розчин формальдегіду; роз­чини хлорних препаратів (хлорне вапно, двотретиносновна сіль гіпохло­риту кальцію, нейтральний гіпохлорит кальцію, тексаніт) з умістом у розчині 5 % активного хлору, розчин натрієвої солі дихлорізоціанурової кислоти зі вмістом 10 % активного хлору; 10 %-ний однохлористий йод (тільки для дерев’яних поверхонь); 7 %-ний розчин перекису водню з додаванням 0,2 % ОП-10; 2 %-ний розчин глутарового альдегіду. Дезін­фекцію вказаними засобами, крім однохлористого йоду, перекису водню і глутарового альдегіду, проводять триразово з інтервалом в 1 годину, із розрахунку 1 л розчину на 1 м2 у типових приміщеннях і 2 л розчину на 1м2 у приміщеннях, пристосованих для утримання тварин. Під час за­стосування однохлористого йоду поверхню обробляють дворазово з інтервалом 15—30 хв за норми витрати 1 л на 1 м2 площі, а перекису вод­ню і глутарового альдегіду з такого ж розрахунку — з інтервалом 1 год. Після останнього нанесення розчину дезінфектантів приміщення зачиняють на 3 год, а потім провітрюють. Годівниці та поїлки після дезінфе­кції обмивають водою. За низьких (мінусових) температур для дезінфе­кції поверхні використовують розчини двотретиносновної солі гіпохлориту кальцію або нейтрального гіпохлориту кальцію у 8 %-ній концентрації і натрієвої солі дихлорізоціанурової кислоти — у 12 %-ній концентрації. Розчини цих засобів готують на гарячому (50—66°С) роз­чині кухонної солі: за температури повітря від 0 до мінус 15оС викорис­товують 15 %-ний розчин кухонної солі, а від -15оС до — 30оС — 20 %- ний розчин. Для знезараження дерев’яних поверхонь використовують 10 %-ний розчин однохлористого йоду з розрахунку 1 л/м2 і розчин на­носять на них у три прийоми по 0,3 л. Перед кожним змочуванням дезрозчином поверхню зрошують насиченим розчином кухонної солі з роз­рахунку 0,5 л/м2. 3.15. Поверхню грунту дезінфікують одним із таких розчинів: 10 %-ним гарячим розчином їдкого натрію; 18 %-ною емульсі­єю феносмоліну; 4 %-ним розчином формальдегіду; 5 %-ним освітленим розчином хлорного вапна; 10 %-ним розчином нейтрального гіпохлори­ту кальцію; 15 %-ним розчином двотретиносновної солі гіпохлориту кальцію або натрієвої солі дихлорізоціанурової кислоти (за активним хлором). Витрати розчинів становлять: формаліну — 5 л/м2, феносмолі­ну — 40 л/м2, інших дезінфектантів — 10 л/м2. За мінусових температур використовують гарячий (50—60оС) розчин нейтрального гіпохлориту кальцію з умістом 15 % активного хлору, виготовленого на 15—20 %-ному розчині кухонної солі, з розрахунку 10 л/м2. 3.16. Ґрунт на місці за­гибелі, вимушеного забою або розтину трупа тварини, яка загинула від сибірки, ретельно випалюють, потім зрошують розчином хлорного вап­на з умістом 5 % активного хлору з розрахунку 10 л/м2. Після цього грунт перекопують на глибину не менше 25 см, перемішують з хлорним вапном, яке має не менше 25 % активного хлору (3 частини ґрунту на одну частину хлорного вапна). Після цього грунт зволожують водою і захоронюють на скотомогильнику. 3.17. Спецодяг, щітки, скребачки, відра та інший інвентар знезаражують зануренням у 2 %-ний активова­ний розчин хлораміну, 4 %-ний розчин формальдегіду протягом 4 год або кип’ятять у 2 %-ному розчині кальцинованої соди не менш як 90 хв.

Хутрові вироби, шкіряне, гумове взуття та інші предмети, що псуються за вищезгаданого способу дезінфекції, знезаражують парами формаль­дегіду в параформалінових камерах за витрати 250 мл формаліну на 1м3 об’єму камери і температури 58—59°С протягом 3 год. 3.18. Молоко від хворих і підозрюваних у захворюванні корів, «збірне» молоко, яке підо­зрюється на контамінацію збудником сибірки (змішане з молоком від хворих і підозрілих у захворюванні тварин), підлягає знищенню після знезараження шляхом додавання в нього хлорного вапна, яке має у своєму складі не менше 25 % активного хлору, з розрахунку 1 кг на 20 л молока. Молоко вважають знезараженим після експонування протягом 6 год. 3.19. До зняття карантину «збірне» молоко, підозріле на контаміна­цію збудником сибірки, знезаражують у господарстві кип’ятінням про­тягом 30 хв і використовують у тому самому господарстві для згодову­вання свиням або щепленим проти сибірки тваринам.

4. Зняття карантину. 4.1. Карантин знімають через 15 днів після останнього випадку загибелі або видужання хворої на сибірку тварини за умови відсутності у тварин реакції на щеплення вакциною. 4.2. При знят­ті карантину складається акт, у якому зазначають перебіг захворювання до щеплення, дати і кількість тварин, що загинули за видами, кількість щеплених тварин, назву використаної вакцини, дози, номер серії і держ­контролю, дату виготовлення, назву біо фабрики; характер ускладнень, що мали місце після щеплення, проведені ветеринарно-санітарні заходи, місця знезараження гною та захоронення залишків тощо. Акт складають у двох примірниках, перший з них залишається в господарстві, другий — направляється в районне управління ветеринарної медицини з метою оформлення матеріалів для зняття карантину. 4.3. Перед зняттям каран­тину головний інспектор державної ветеринарної медицини району (міс­та) разом з представником виконавчої влади перевіряють повноту вико­нання всього комплексу ветеринарно-санітарних заходів відповідно до вимог інструкції і вносять з цього питання відповідні пропозиції.

5. Заходи на м’ясопереробних підприємствах у разі виявлення ознак сибірки у тварин і сировині під час її заготівлі та переробки. 5.1. За виявлення під час розроблення туш у великої рогатої худоби дра­глистих інфільтратів у підшкірній клітковині, а у свиней — підшкірних набряків у ділянці шиї і підгруддя працівник повинен негайно припини­ти розроблення туші й сповістити про це лікаря ветеринарної медицини цеху. За підозри на сибірку лікар ветеринарної медицини цеху (забійно­го пункту) негайно зупиняє роботу цеху первинної обробки, а потім — проводить усі заходи, передбачені чинними Правилами ветеринарного огляду забійних тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м’яса та м’ясопродуктів. Інші туші і продукти забою, підозрілі в контамінації збудником сибірки, визначають у кожному конкретному випадку комі­сійно. У зв’язку з установленням сибірки і в період проведення робіт зі знищення збудника в зовнішньому середовищі проводити забій худоби на підприємстві забороняється. 5.2. Первинний ветеринарний огляд сви­нячих туш на сибірку проводять одразу ж після знекровлення і до передання туш для подальшої розробки. Голови свиней не слід повністю ві­докремлювати від туш, а залишати з тушею в підвішеному стані на поверхневих тканинах. Виймання внутрішніх органів зі свинячих туш проводять після огляду лікарем ветеринарної медицини лімфатичних ву­злів — підщелепових, шийних, привушних, глотки, мигдалин і гортані.

5.3. Скотобази, приміщення для худоби, прогони, місця перетримки пар­тій худоби, в якій було виявлено захворювання на сибірку, піддають зволоженню дезінфекційним розчином, ретельному механічному очищенню від гною з наступною дезінфекцією одним із дезінфекційних за­собів, указаних у пп. 3.15 і 3.14 цієї інструкції. Підлогу в забійних цехах посипають хлорним вапном з умістом у ньому не менше як 25 % актив­ного хлору із розрахунку 2 кг на 1 м2 площі, а потім — зволожують во­дою (5 л/м2 з експонуванням витримки протягом 1 год). Усі поверхні об­ладнання і приміщення (стіни на висоту 2 м від підлоги) ретельно миють 5 %-ним гарячим (не менше 70оС розчином кальцинованої соди і прово­дять дезінфекцію одним із дезінфекційних засобів з дотриманням умов, указаних у п. 3.15 цієї інструкції. Інструменти (ножі, мусати тощо) дезінфікують кип’ятінням в 0,5 %-ному розчині кальцинованої соди протя­гом 90 хв або в автоклаві за 1,5 атм протягом 2 год. Малоцінні інструме­нти та інші металеві предмети обпалюють. Спецодяг знезаражують в автоклаві або кип’ятінням у воді протягом 90 хв. Гній зі скотобаз, де бу­ли виявлені трупи або хворі на сибірку тварини, підлягає спалюванню. Гній з решти території бойні чи м’ясокомбінату дезінфікують за проце­дурою, зазначеною у п. 3.12, захоронюють на скотомогильнику. 5.4. Всі працівники забійного підприємства, що мали контакт з тваринами, хво­рими на сибірку, або з одержаними від них продуктами, повинні бути ознайомлені з належними заходами особистої профілактики щодо цього захворювання і в обов’язковому порядку пройти санітарну обробку. 5.5. У разі виявлення на м’ясокомбінатах та інших забійних підприємствах захворювання тварин на сибірку подальший забій тварин допускається тільки після проведення всіх заходів, що гарантують ліквідацію збудни­ка захворювання. 5.6. За виявлення сировини тваринного походження, підозрюваної в контамінації збудником сибірки, в заготівельних органі­заціях і на підприємствах, що переробляють зазначену сировину, негай­но зупиняють роботу і вживають заходів відповідно до чинної інструкції з дезінфекції сировини тваринного походження і підприємств із його за­готівлі, збереження й переробки. 5.7. Про проведені заходи фахівцями ветеринарної медицини повинен бути складений відповідний акт.

Задать вопрос врачу онлайн
<< | >>
Источник: Корнієнко Л. М., Корнієнко Л. Є., Ярчук Б. М.. Планування ветеринарних заходів. 2010 {original}

Еще по теме Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з сибіркою тварин:

  1. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з бруцельозом тварин
  2. Інструкція про заходи щодо боротьби зі сказом тварин
  3. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з бешихою свиней
  4. Інструкція про заходи з профілактики та оздоровлення тварин від лептоспірозу
  5. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з інфекційною анемією коней
  6. Інструкція про заходи боротьби та профілактики респіраторного мікоплазмозу птиці
  7. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з інфекційним ларинготрахеїтом птахів
  8. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з вірусним ентеритом гусей
  9. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з ензоотичним енцефаломієлітом (хворобою Тешена) свиней
  10. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації хвороби Ауєскі сільськогосподарських тварин і хутрових звірів
  11. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з інфекційним ринотрахеїтом-пустульозним вульвовагінітом (баланопоститом) великої рогатої худоби
  12. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з інфекційною бурсальною хворобою (хвороба Гамборо)
  13. Інструкція щодо заходів з профілактики та боротьби з хламідіозом сільськогосподарських тварин
  14. Інструкція про заходи боротьби з грипом птиці
  15. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці на пастерельоз
  16. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації аспергільозу птиці