<<
>>

Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з бруцельозом тварин

Додаток 4

ЗАТВЕРДЖЕНО

наказ Голови Державного департаменту ветери-нарної медицини України № 4 від 25 січня 2000 р.

ІНСТРУКЦІЯ

про заходи з профілактики та боротьби з бруцельозом тварин

1.

Загальні положення Бруцельоз — небезпечна інфекційна хво­роба тварин і людей переважно з хронічним перебігом. Збудник бру­цельозу — бактерії роду Brucella. Визначають 7 самостійних видів бруцел: Br.melitensis (кози, вівці) — 3 біовари, Br.abortus (велика рога­та худоба) — 9 біоварів, Br.suis (свині) — 5 біоварів, Br.ovis (вівці), Br.canis (собаки), Br.neotomae (пацюки), Br. maris (морські ссавці). На бруцельоз хворіють люди, які заражаються від тварин або через інфі­ковані продукти тваринництва. Найбільш небезпечним для людей є збудник бруцельозу овець і кіз — Br.melitensis, особливо у випадках міграції її у великої рогатої худоби. Інфекційна хвороба овець, збудни­ком якої є Br.ovis, відома під назвами «Інфекційний епідидиміт бара­нів, бруцелаовісна інфекція». Можлива міграція бруцел з тварин одно­го виду на інший. Залежно від епізоотичного стану поголів’я тварин ферму, гурт, господарство, населений пункт, район, область вважають неблагополучними чи благополучними щодо бруцельозу. Благополуч­ними щодо бруцельозу визначають ферми, гурти, господарства, насе­лені пункти, райони, області, в межах яких під час дослідження на бруцельоз не виявляють жодної хворої тварини. У разі виникнення за­хворювання неблагополучним оголошують господарство (ферму, гурт) і на період оздоровлення визначають зону загрози можливої міграції збудника.

2. Обов’язки керівників господарств, власників тварин, спеці­алістів ветеринарної медицини, органів охорони здоров’я з органі­зації та виконання протибруцельозних заходів і відповідальність їх за невжиття цих заходів 2.1. Керівники господарств незалежно від форми власності та власники тварин забезпечують здійснення органі­заційно-господарських та спеціальних ветеринарно-санітарних заходів з охорони тварин від зараження бруцельозом, а в разі його виникнен­ня — проведення карантинних заходів та ліквідацію вогнища інфекції. 2.2. Головні державні інспектори ветеринарної медицини районів, міст, а також ветеринарні фахівці агропромислових об’єднань та комбінатів, колективних, фермерських і підсобних господарств тримають на конт­ролі організацію й проведення своєчасної діагностики бруцельозу.

2.3. Управління державної ветеринарної медицини АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст зобов’язані здійснювати по­стійне керівництво і контроль за виконанням заходів щодо профілак­тики та ліквідації бруцельозу тварин у разі його виникнення в госпо­дарствах і населених пунктах. 2.4. За невиконання або виконання не в повному обсязі профілактичних і оздоровчих протибруцельозних за­ходів на винних осіб накладаються адміністративні стягнення. Особи, які допустили порушення ветеринарних правил, що спричинило поши­рення бруцельозу або інші тяжкі наслідки, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством. 2.5. Підприємства, установи й організації ветеринарної медицини та установи державної санітарно-епідеміологічної служби зобов’язані своєчасно обмінюватись інформацією про випадки захворювання на бруцельоз тварин і людей, проводити спільні медико-ветеринарні та епідеміологічні обстеження в разі виникнення захворювань тварин на бруцельоз, визначати джерела та шляхи поширення збудника хвороби, розробляти, організовувати та проводити спільні заходи з ліквідації вогнища інфекції.

2.6. Фахівці державної санітарно-епідеміологічної служби беруть участь у розробці планів заходів з боротьби з бруцельо­зом і профілактики зараження людей у неблагополучних господарст­вах, населених пунктах, організовують та проводять медико-санітарні заходи на тваринницьких фермах, підприємствах, що переробляють продукти і сировину тваринного походження, а також здійснюють державний санітарний нагляд за додержанням протиепідемічного ре­жиму. 2.7. Державні органи ветеринарної медицини разом з органами державної санітарно-епідеміологічної служби організовують комісії для перевірок на предмет повноти і якості проведення профілактичних та оздоровчих заходів на тваринницьких фермах і переробних підпри­ємствах, видають офіційні приписи про вжиття невідкладних організа­ційно-господарчих та спеціальних профілактичних заходів.

3. Діагностика бруцельозу. 3.1. Дослідження тварин та біологіч­ного матеріалу від них проводять згідно з чинною настановою з діаг­ностики бруцельозу. 3.2. Для дослідження тварин на бруцельоз засто­совують серологічний, алергічний та бактеріологічний методи. Велику рогату худобу, яків, зебу, буйволів досліджують серологічним мето­дом (роз-бенгал проба — РБП або реакція аглютинації — РА або реак­ція зв’язування комплементу — РЗК або реакція тривалого зв’язування комплементу — РТЗК або кільцева реакція з молоком (КР) і алергіч­ним; овець, кіз, оленів — серологічним (РБП, РА, РЗК, РТЗК) і алергі­чним; свиней — серологічним (РБП, РЗК, РТЗК) і алергічним; ко­ней — серологічним (РБП, РА, РЗК); верблюдів — серологічним (РБП, РА, РЗК); собак і тварин інших видів — серологічним (РА, РЗК).

3.3. Планові профілактичні серологічні дослідження на бруцельоз бугаі'в-плідників, корів, нетелей, телиць віком понад один рік, буйволів, баранів-плідників, вівцематок, що лишилися без приплоду, кнурів-плідників та основних свиноматок проводять у всіх господарствах один раз на рік за роз-бенгал пробою (РБП). У разі одержання позити­вних результатів за РБП діагноз уточнюють додатковим дослідженням за РЗК (РТЗК) і РА. Корів, бугаїв-плідників, телиць віком понад рік, свиноматок, від яких приплід продається населенню, овець та кіз гро­мадян, які проживають на території господарств чи в окремих населе­них пунктах, досліджують на бруцельоз один раз на рік комплексно за РБП та РЗК. 3.4. Обов’язковому комплексному серологічному дослі­дженню за РБП (РА) і РЗК (РТЗК) на бруцельоз підлягають тварини всіх видів у період 30-денного профілактичного карантину під час ви­ведення або введення їх у господарство незалежно від форми власності, а також у разі їх продажу або купівлі. 3.5. У зоні можливого заносу бруцельозу планові серологічні дослідження маточного поголів’я про­водять за РБП (РА) двічі на рік — навесні і восени. 3.6. За виявлення тварин, які позитивно реагують, повторне дослідження на бруцельоз усієї групи тварин проводять через 15—20 днів серологічними мето­дами РБП, РА, РЗК (РТЗК) і алергічно. За потреби використовують та­кож кільцеву реакцію з молоком. 3.7. Корів (нетелей), буйволиць, вер­блюдиць досліджують незалежно від терміну вагітності; вівцематок і свиноматок — через 1—2 міс після окоту чи опоросу. 3.8. Серологічні та алергічні дослідження на бруцельоз проводять не раніше як через 45 днів після останнього щеплення проти інфекційних захворювань, протипаразитарних та інших профілактичних ветеринарних обробок. 3.9. У разі виявлення клінічних ознак захворювання на бруцельоз (або­рти, мертвонародження, орхіти, артрити та ін.) хворих тварин ізолю­ють і обов’язково досліджують двічі — за РБП(РА) та РЗК(РТЗК) — на бруцельоз з інтервалом 15—20 днів і алергічною пробою. За потре­би цими ж методами досліджують інших тварин стада (ферми), а вівцепоголів’я додатково на інфекційний епідидиміт баранів. 3.10. Коней досліджують серологічно за РБП та РЗК на бруцельоз у разі виявлення клінічних ознак хвороби (бурсит, нагноєння холки, тендовагініт, арт­рит та інше), а також за контакту з неблагополучним поголів’ям тва­рин інших видів у бруцельозному вогнищі. 3.11. Диких тварин (лосі, кабани, козулі та ін.) досліджують на бруцельоз серологічно за РБП і РЗК та бактеріологічно — після вибіркового діагностично-ліцензійного відстрілу. 3.12. У звірівництві контроль щодо бруцельозу проводять на підставі бактеріологічних досліджень абортованих пло­дів. 3.13. Планові серологічні дослідження та клінічне обстеження на інфекційний епідидиміт баранів-плідників проводять один раз на рік до парувальної компанії, а також перед формуванням отар для відгону на випас і після повернення, під час профілактичного карантину у разі продажу племінних баранів (баранчиків) чи вівцематок (ярок) або за міжгосподарчого обміну. Для дослідження застосовують реакцію три­валого зв’язування комплементу (РТЗК) з бруцелаовісним антигеном або реакцію імунодифузії (РІД). 3.14. Бактеріологічні дослідження на бруцельоз, з обов’язковим проведенням біопроби на морських свин­ках, проводять з біоматеріалом від сільськогосподарських тварин за наявності підозри захворювання на бруцельоз (аборти, орхіти, артрити та ін.), а також у разі діагностичного забою для уточнення діагнозу у серопозитивних тварин благополучного господарства. Абортовані плоди, що надходять до лабораторій ветеринарної медицини для до­слідження на трихомоноз, кампілобактеріоз, сальмонельоз, лептоспі­роз, хламідіоз, підлягають обов’язковому дослідженню на бруцельоз.

3.15. На інфекційний епідидиміт баранів бактеріологічно досліджують статеві залози та їх придатки від клінічно хворих чи серологічно пози­тивних баранів після діагностичного забою або кастрації, а також абортплоди, цервіко-вагінальні виділення у вівцематок після аборту.

3.16. Діагноз на бруцельоз вважають установленим, якщо: виділено культуру бруцел із біоматеріалу або одержано позитивні результати біопроби на морських свинках; виявлено позитивні серологічні, алер­гічні реакції у тварин з клінічними ознаками бруцельозу; виявлено зростання титрів антитіл за РА і РЗК у повторних пробах сироваток крові, відібраних з інтервалом 15—20 діб, а також позитивну алергічну реакцію та збільшення загальної чисельності тварин, які позитивно ре­агують. 3.17. Діагноз на інфекційний епідидиміт баранів вважають установленим, якщо виділено культуру збудника хвороби — Br.ovis, або виявлено позитивну РТЗК (РІД) з бруцелаовісним антигеном. 3.18. У неблагополучних щодо бруцельозу господарствах та в загроз­ливій зоні тварини, які позитивно реагують, вважаються хворими і підлягають забою. 3.19. Виділені культури бруцел обов’язково направ­ляють до ННЦ Інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини (м. Харків, Пушкінська, 83) для визначення виду та біовару збудника хвороби.

4. Профілактика бруцельозу та інфекційного епідидиміту бара­нів. 4.1. На територію України не дозволяється завозити поголів’я ве­ликої рогатої худоби, овець, кіз, свиней або сперму, зиготи, ембріони з неблагополучних щодо бруцельозу господарств, а також — тварин, щеплених протибруцельозними вакцинами. 4.2. Імпортних племінних тварин (рогату худобу, овець та свиней) після карантину утримують відокремлено не менше 12 міс. до одержання благополучного щодо бруцельозу розтелення, окоту та опоросу, негативних результатів реа­кцій серологічних досліджень. 4.3. Керівники і власники господарств

усіх форм власності, спеціалісти ветеринарної медицини зобов’язані: 4.3.1. Не допускати придбання тварин та введення їх у господарства без погодження з головним державним інспектором ветеринарної ме­дицини району. 4.3.2. Обов’язково досліджувати тварин на бруцельоз та інфекційний епідидиміт у період 30-денного профілактичного кара­нтину, за їх уведення і виведення з господарства. 4.3.3. У разі виявлен­ня тварин, які позитивно реагують на бруцельоз або інфекційний епі­дидиміт, слід проводити уточнення діагнозу. Без уточнення діагнозу забороняється реалізація племінної продукції з ферм, гуртів, отар.

4.3.4. Дотримуватись ветеринарно-санітарних правил під час комплек­тування, годівлі, утримання та використанні тварин. Будувати потрібні об’єкти ветеринарного та санітарного призначення. Дотримуватись за­стережних заходів у ході заготівлі кормів з метою виключення конта­мінації їх бруцелами. 4.3.5. Молоко, заготовлене від тварин, які є влас­ністю населення, відправляти на молокозаводи у спеціально маркованій тарі, не завозячи на ферму. 4.3.6. Не дозволяти доступ сто­ронніх осіб та транспорту на тваринницькі ферми. 4.3.7. Не допускати контакту здорового поголів’я тварин на пасовищі або водопої з худо­бою неблагополучних на бруцельоз ферм. 4.3.8. Пред’являти тварин для огляду і дослідження, виділяти для виконання цих робіт підсобних робітників та створювати умови, потрібні для своєчасного дослідження.

5. Організація протибруцельозних заходів. 5.1. У разі встанов­лення захворювання на бруцельоз окремі гурти, ферми, господарства, бригади, а також населені пункти оголошують, у встановленому по­рядку, неблагополучними на бруцельоз: у них, з подання головного державного інспектора ветеринарної медицини району (міста), розпо­рядженням органу самоврядування негайно вводяться відповідні об­меження. Про прийняття такого розпорядження повідомляють насе­лення, підприємства, установи та організації в карантинній зоні, відповідні органи державної ветеринарної медицини та виконавчої влади суміжних районів і областей, а також — районну, міську санепі­демстанцію. 5.2. Попередні обмеження, до прийняття рішення щодо встановлення карантинних обмежень, можуть бути введені приписом головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міс­та, області або їх заступниками. 5.3. Заходи щодо профілактики та лік­відації захворювання тварин на бруцельоз у неблагополучному пункті здійснюють згідно з планом, який розробляється головним державним інспектором ветеринарної медицини району, міста за участю фахівців районної, міської санітарно-епідеміологічних станцій. Плани оздоров­чих протибруцельозних заходів у господарстві, населеному пункті, ра­йоні, місті, області затверджує державна адміністрація (місцевий орган виконавчої влади). 5.4. Керівники господарств зобов’язані: на неблагополучній фермі терміново обладнати ветеринарно-санітарні об’єкти (санпропускник, дезбар’єри, параформалінову камеру та ін.), обгоро­дити її територію; устаткувати побутові приміщення для персоналу зі складу обслуги (шафи для чистого одягу і взуття, умивальники тощо), облаштувати санітарну кімнату для жінок; забезпечити робітників ферм спецодягом, взуттям та іншими речами особистої гігієни для за­хисту від зараження бруцельозом; забезпечити щоденне знезараження та прання спецодягу, встановити контроль за якістю цієї роботи та за­боронити винесення одягу поза межі неблагополучної ферми; органі­зувати регулярне проведення робіт з очищення, дезінфекції тваринни­цьких приміщень і території ферм; не вводити здорову худобу в приміщення неблагополучної ферми; організувати знезараження молокопродукції; забезпечити необхідну допомогу спеціалістам ветеринар­ної медицини у проведенні діагностичних досліджень, дезінфекції, де­ратизації — виділяти транспорт, підсобних робітників і потрібну техніку; у разі необхідності — виділяти матеріально-технічні засоби для виконання заходів щодо оздоровлення від бруцельозу гуртів худо­би, яка належить приватним власникам, що мешкають у населених пунктах на території цих господарств. 5.5. Перевірку повноти вико­нання протибруцельозних заходів на оздоровленій фермі, у господарс­тві, населеному пункті перед зняттям карантинних обмежень прово­дять комісійно за участю представника управління ветеринарної медицини та місцевих закладів державної санітарно-епідеміологічної служби. 5.6. Тваринницьку ферму, господарство, населений пункт ви­знають оздоровленими від бруцельозу після забою всіх хворих і підо­зрюваних у захворюванні тварин разом з приплодом від цих тварин та після проведення комплексу завершальних організаційно-господар­ських, санітарно-протиепідемічних і ветеринарних заходів. Про оздо­ровлення неблагополучного пункту складається акт, на підставі якого головний державний інспектор ветеринарної медицини району (міста) вносить у місцевий орган виконавчої влади подання про зняття каран­тинних обмежень на бруцельоз. 5.7. У господарстві після його оздоро­влення і зняття карантинних обмежень зберігаються обмеження стосо­вно продажу або показу тварин на виставках протягом 24 міс. для великої рогатої худоби і 12 міс. — для овець, кіз, свиней. 5.8. Про про­ведені заходи спеціалістами ветеринарної медицини повинен бути складений відповідний акт.

6. Карантинні і ветеринарно-санітарні заходи. 6.1. При в’їзді на неблагополучну ферму господарство вивішує попереджувальний знак «КАРАНТИН! В’ЇЗД ЗАБОРОНЕНО», обладнує санпропускник, дезбар’єр, установлює пост, на якому забезпечує цілодобове чергування. 6.2. Забороняється: 1) провозити (проганяти) тварин через територію ферми, вводити або виводити з неї сприйнятливих до бруцельозу тва­рин, крім вивозу на санітарну бойню м’ясокомбінату, з дотриманням вимог, що гарантують нерозповсюдження збудника хвороби у навко­лишнє середовище під час перевезення; 2) перегруповувати тварин без відома головного лікаря ветеринарної медицини господарства; 3) заго­товляти на карантинній території корми для вивозу їх у інші господар­ства; 4) проводити ярмарки, аукціони, виставки тварин, включаючи хутрових звірів, собак, птицю; 5) проводити зоотехнічну роботу з від­творення худоби; 6) використовувати хворих, які позитивно реагують, або підозрюваних у захворюванні тварин і їх приплід для відтворення стада; 7) продавати населенню тварин з неблагополучної ферми для вирощування і відгодівлі; 8) використовувати з неблагополучних щодо бруцельозу ферм «прифермівських» коней і собак; 9) випасати або пе­реганяти неблагополучне щодо бруцельозу поголів’я. 6.3. Тварин усіх видів, які позитивно реагують за результатами дослідження на бруце­льоз або у яких виникли клінічні ознаки захворювання (аборти), не­гайно ізолюють і здають на санітарну бойню м’ясокомбінату — неза­лежно від віку, вагових кондицій, вагітності. Категорично заборо­няється організація ферм-ізоляторів чи пунктів концентрації тварин, хворих на бруцельоз. 6.4. Уводити тварин на оздоровлену територію ферм дозволяється тільки з дозволу головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міста не раніше як через 6 міс. після виводу неблагополучного поголів’я і проведення всіх дій, передбаче­них планом оздоровчих заходів. 6.5. Худобу, яку закуплено населен­ням з господарств, неблагополучних щодо бруцельозу, упродовж 6 мі­сяців до встановлення діагнозу і накладання карантинних обмежень на господарство, негайно здають на забій незалежно від вагових конди­цій. 6.6. Пасовища, на яких перебувало неблагополучне поголів’я ху­доби, або зібране з таких угідь сіно дозволяється використовувати не раніше як через 3 міс. для поголів’я тварин цього ж господарства. 6.7. Забороняється доїння овець і кіз, обробка незнезаражених смуш­кових шкурок, а також заготівля бринзи, тушок, сичугів на неблагополучних щодо бруцельозу фермах. Смушеві шкурки після зняття з туш­ки дезінфікують і консервують у встановленому порядку, а тушки спалюють або здають на завод з виробництва м’ясо-кісткового борош­на за умови непоширення збудника. 6.8. Стриження овець чи кіз про­водять після вилучення з отари тварин, які позитивно реагують на бруцельоз, з додержанням стригалями правил особистої гігієни. Стри­галі перед кожним виходом з неблагополучної ферми повинні прохо­дити обов’язкову санітарну обробку. Приміщення, майданчики та стригальський інструмент, спецодяг персоналу після закінчення стри­жки очищують і дезінфікують. 6.9. Вовну з неблагополучних на бру­цельоз отар знезаражують у господарстві бромистим метилом під плі­вкою згідно з Інструкцією з дезінфекції вовни, неблагополучної щодо бруцельозу і ящуру, бромистим метилом. Після обробки вовну вивозять на промислову переробку без обмежень. 6.10. Забій у господарстві хворих на бруцельоз тварин забороняється. Неблагополучне поголів’я перевозять на м’ясокомбінат на автомашинах з водонепроникним ку­зовом у погоджені строки згідно з графіком під наглядом спеціаліста ветеринарної медицини. 6.11. Від тварин із неблагополучних з бруце­льозу господарств та тих, що реагують серологічно в благополучних господарствах, забороняється використовувати їхні м’ясо та продукти забою у незнезараженому вигляді, зокрема для годівлі звірів або птиці також. З м’ясом, продуктами забою діють відповідно до Правил вете­ринарного огляду забійних тварин та ветеринарно-санітарної експер­тизи м’яса і м’ясних продуктів. 6.12. Абортовані плоди та посліди не­гайно збирають, засипають хлорним вапном і спалюють або захороню­ють на скотомогильнику. 6.13. Корів з клінічними ознаками бруцельо­зу (аборти, ендометрити та ін.) доїти забороняється. 6.14. Молоко з неблагополучної щодо бруцельозу великої рогатої худоби ферми знезаражується у господарстві до повного ліквідування хвороби і зняття карантину. 6.14.1. Молоко від корів, які позитивно реагують на бруце­льоз, знезаражують кип’ятінням протягом 30 хв і використовують для годівлі тварин у межах господарства. 6.14.2. Молоко (вершки) від тва­рин, які негативно реагують на бруцельоз, з неблагополучного гурту знезаражують у господарстві шляхом пастеризації у режимі 70°С про­тягом 30 хв, при 85—90оС протягом — 20 хв або кип’ятінням. У разі використання пастеризатора інфрачервоного електронагрівання — за 77,5оС ± 0,5оС, без витримування. 6.14.3. Молоко (вершки) від корів ферми (гурту), неблагополучної одночасно з бруцельозу і туберкульо­зу, знезаражують, як установлено за туберкульозу. 6.14.4. Використан­ня незнезараженого молока від неблагополучного поголів’я для годівлі тварин забороняється. 6.14.5. Молочні відвійки (у тому числі й з моло­копереробних підприємств) у разі використання для годівлі тварин не­обхідно знезаражувати способами, зазначеними у пункті 6.14.2. 6.14.6. Сколотини (маслянку) і молочні відвійки, одержані у процесі виготов­лення топленого масла, використовують для годівлі тварин тільки в межах неблагополучної ферми. 6.14.7. Районні державні лабораторії ветеринарної медицини зобов’язані здійснювати контроль за якістю знезараження молока і молочних відвійок щодекади. 6.15. Для дезін­фекції приміщень застосовують дезінфектанти в концентрації: 20 %-ний розчин свіжогашеного вапна або освітлений розчин хлорного вап­на не менше як з 2 % активного хлору, препарат ДП-2, гарячий 2 %-ний розчин їдкого лугу, гарячий 5 %-ний розчин кальцинованої соди,

2 %-ний розчин формальдегіду, 3 %-ний розчин каустичної содопоташної суміші, розчин нейтрального гіпохлориду кальцію або тексаніту з 3% активного хлору. Для аерозольної дезінфекції герметично зачинених приміщень у відсутності тварин та людей застосовують 2 %-ний водний розчин формальдегіду. Поверхню грунту вигульних дворів об­робляють 3 %-ним розчином формальдегіду. Перевірку якості дезінфе­кції приміщень проводять згідно з методикою бактеріологічного конт­ролю. 6.16. Гній, підстилку і рештки кормів, що залишилися від годівлі тварин на неблагополучних фермах, знищують або знезаражують біо­логічним, хімічними чи фізичними методами (Рекомендації зі знезара­ження гною в господарствах, неблагополучних щодо туберкульозу). Господарське використання гною дозволяється не раніше як через 24 міс. після біотермічного знезараження.

7. Оздоровлення господарств, неблагополучних щодо бруцельозу великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней. 7.1. За встановлення впер­ше захворювання на бруцельоз у неблагополучному пункті припиняють відтворення стада і оздоровлення здійснюють методом повної заміни всього поголів’я ферми з приплодом. 7.1.1. У першу чергу здають на за­бій тих тварин, які мають клінічні ознаки, і тих, які позитивно реагують. Решту поголів’я неблагополучної ферми (тварин усіх видів) не дослі­джують і також здають на забій разом з приплодом у термін до 30 днів. На свинокомплексах повну санітарну заміну неблагополучного пого­лів’я дозволяється проводити протягом 6 міс. 7.1.2. Поголів’я худоби, яке утримується на благополучних фермах цього господарства, дослі­джується на бруцельоз серологічно за РБП (РА) і РЗК двічі з інтервалом 30 днів до отримання двічі підряд негативних результатів по всіх стадах. У подальший шестимісячний контрольний період серологічні дослі­дження проводять двічі з інтервалом 3 міс. У господарствах зони загрози (територіально суміжні або такі, що придбали чи продали худобу у ви­явлене неблагополучне господарство) проводять дослідження тварин то­го виду, які хворіють у цей час на бруцельоз у неблагополучному господарстві. 7.2. Щеплення тварин протибруцельозними вакцинами заборо­няється. 7.3. Молоко знезаражують кип’ятінням або пастеризацією в установленому порядку. 7.4. На свинокомплексах з поголів’ям більше 12 тис. голів у разі виявлення бруцельозу забивають усіх тварин тільки тих неблагополучних технологічних груп, які утримуються у блоках або свинарниках. Після санації неблагополучних приміщень технологічний цикл продовжується. 7.5. У разі встановлення захворювання на бруце­льоз у сільськогосподарських тварин, що є у користуванні населення, хворих разом з іншими тваринами приватного господарства забивають, а поголів’я населеного пункту досліджують за РБП (РА) і РЗК з інтерва­лом 30 днів до отримання двічі підряд негативних результатів щодо усього стада. Надалі у межах шестимісячного контрольного періоду се­рологічні дослідження проводять двічі з інтервалом 3 міс. 7.6. М’ясо від тварин з неблагополучної щодо бруцельозу ферми (отари) переробляють на ковбаси або консерви, які потребують термічної обробки, незалежно від серологічних показників. Туші тварин, які мали клінічні ознаки бру­цельозу або патологічні зміни в органах, підлягають проварюванню. З рештою продуктів забою і сировиною чинять згідно з Правилами вете­ринарного огляду забійних тварин та ветеринарно-санітарної експертизи м’яса і м’ясних продуктів.

8. Оздоровлення звірівницьких і мисливських господарств, неблагополучних з бруцельозу. 8.1. У разі встановлення бруцельозу в хутрових звірів проводять серологічне дослідження поголів’я за РА у розведенні сироватки крові 1:10 один раз на місяць до одержання двічі підряд негативних результатів. Звірів (самиць разом з приплодом), які позитивно реагують, утримують в ізоляторі до забою на хутро. Хутро­ві шкурки дезінфікують і консервують відповідно до Інструкції з дез­інфекції сировини тваринного походження та підприємств із його заго­тівлі. Карантинні обмеження знімають після забою тварин, які реагують, санації приміщень та інвентарю і одержання двічі підряд не­гативних результатів серологічних досліджень. 8.2. У разі встановлен­ня бруцельозу серед диких тварин (кабани, козулі, лосі та ін.) мислив­ських господарств за результатами бактеріологічних досліджень комісійно, за участю представників адміністрації природоохоронних об’єктів, ветеринарної та єгерської служб, визначається зона заселення неблагополучної популяції тварин, а також — усі шляхи їх можливої міграції. Рішенням обласної державної адміністрації збільшується кво­та ліцензійно-санітарного відстрілу дорослих тварин до 50 % від їх оп­тимальної кількості щорічно протягом 3-х років. 8.3. У неблагополучних щодо бруцельозу зонах забезпечуються заходи охорони свійських тварин від контакту з дикими: приділяють увагу огородженню ферм і місць зберігання кормів, уникають розміщення літніх таборів свійсь­ких тварин у зонах інтенсивного заселення дикими тваринами. За встановлення фактів парування диких тварин зі свійськими останніх ізолюють і здають на забій. Решта тварин цієї групи повинна бути під ветеринарним наглядом і досліджена на бруцельоз протягом 6 міс. не менше двох разів з одержанням негативних результатів на бруцельоз.

9. Оздоровлення господарств, неблагополучних з інфекційного епідидиміту баранів. 9.1. У разі встановлення захворювання на інфек­ційний епідидиміт вівчарське господарство, ферму, племінну станцію штучного запліднення, окрему отару оголошують неблагополучними і установлюють обмеження з цього захворювання. 9.1.1. Забороняється: 1) реалізація племінної продукції (сперма, племмолодняк, дорослі тварини) за межі господарства; 2) використання баранів-плідників з неблагополучної отари для запліднення (докриття) вівцематок або ярок; 3) викорис­тання баранів-пробників або баранів для докриття вівцематок (ярок) з товарних отар, що їх утримують для одержання вовни. 9.2. Оздоровлен­ня неблагополучних отар проводять шляхом виявлення і забою клінічно хворих тварин (епідидиміт, орхіт, аборт, прохолостіння), а також тварин, які позитивно реагують за РТЗК або РІД з бруцелаовісним антигеном. 9.2.1. У разі встановлення захворювання серед племінних баранів-плідників або серед племінного молодняку додатково серологічно до­сліджують вівцематок у отарах, які мали контакт з цими баранами або від яких було одержано племмолодняк, що позитивно реагує. 9.2.2. Се­рологічне і клінічне дослідження баранів-плідників неблагополучно! отари (пальпація сім’яних залоз та їх придатків) проводять з інтервалом 20 днів до одержання двічі підряд негативних серологічних результатів. Клінічно хворих або тварин, які позитивно реагують, терміново ізолю­ють і здають на забій. Надалі отару утримують на контролі протягом 6 міс., серологічно досліджуючи двічі з інтервалом 3 міс. до одержання негативних результатів. Тільки за одержання у контрольний термін не­гативних результатів дослідження отару баранів-плідників вважають оздоровленою і дозволяють використання тварин для запліднення. 9.2.3. Під час оздоровлення неблагополучних отар вівцематок діагностичні дослідження проводять серологічно за РТЗК двічі — через 1 і 2 міс. піс­ля окоту, а також — за один місяць до покриття. Тварин, які позитивно реагують, разом з приплодом здають на забій, вибраковують і також здають на забій тварин, що абортували, та «холостих» вівцематок. Отару вівцематок вважають оздоровленою, якщо протягом року не було абор­тів бруцелаовісної етіології, а за дворазового дослідження сироватки крові овець після окоту — не виявлено тварин, які позитивно реагують.

9.2.4. Ярок з 10—12-місячного віку досліджують у ті самі строки, що й вівцематок, якщо вони утримуються в одних отарах. У разі формування окремих ремонтних отар ярок їх оздоровлення проводять шляхом щомісячного дослідження до одержання двічі підряд негативних результатів за РТЗК. 9.2.5. Молодих баранчиків від вівцематок неблагополучних отар товарних господарств для відтворення не використовують, у 2—3- тижневому віці каструють і надалі не досліджують. 9.2.6. Молодих ба­ранчиків у племінних господарствах утримують у відокремлених отарах ізольовано від дорослих тварин і оздоровлюють так, як зазначено у п. 9.2.2. Серологічні дослідження баранчиків за РТЗК проводять з 10— 12-місячного віку. Вибракуваних баранчиків за зоотехнічними показни­ками каструють і утримують відокремлено від племінної отари. 9.2.7. Товарні отари баранів для одержання вовни у неблагополучних госпо­дарствах розміщують відокремлено від основного стада, не досліджують і поступово замінюють валухами. Використання баранів з таких отар для докриття або як пробників категорично забороняється. 9.2.8. За виявлення в отарах (групах) баранів-плідників або баранчиків 10—12- місячного віку 25 % і більше хворих клінічно та таких, які позитивно ре­агують за РТЗК, усю отару (групу) здають на забій. 9.3. Відтворення стада у неблагополучній отарі вівцематок здійснюється штучним заплі­дненням після вилучення овець, які позитивно реагують та є безплідни­ми. Для докритгя дозволяється вводити здорових баранів із благополуч­ної отари баранів-плідників. Загальний строк парувальної компанії не повинен бути більше 2 міс. Після закінчення парувальної кампанії таких баранів утримують окремо від вівцематок та інших груп баранів. Через 1—2 міс. їх досліджують клінічно і серологічно, тварин, які реагують позитивно, здають на забій, а решту досліджують, як указано у п.9.2.2. Використання цих баранів для запліднення вівцематок в інших отарах не дозволяється. 9.4. У неблагополучних господарствах, де штучне за­пліднення організувати неможливо (відгонне вівчарство), для заплід­нення використовують досліджених здорових баранів-плідників, яких закріплюють за неблагополучними отарами вівцематок до повного їх оздоровлення. Після закінчення парувального сезону баранів утримують відокремлено від вівцематок і досліджують так, як зазначено у п.9.2.2. Об’єднувати групи баранів, що запліднювали різні отари вівцематок, без попереднього дослідження не дозволяється. 9.5. У літній час неблагополучні отари виводять з кошар на табірне утримання. У приміщеннях проводять санітарне очищення і дезінфекцію. 9.6. М’ясо тварин, які позитивно реагують на інфекційний епідидиміт, за відсутності у них кліні­чних (аборту чи орхіту) ознак перед забоєм випускають без обмежень, м’ясо від клінічно хворих — знезаражують проварюванням.

10. Охорона людей від зараження бруцельозом. 10.1. Всі праців­ники, які безпосередньо обслуговують тварин неблагополучних щодо бруцельозу ферм, повинні додержуватися правил особистої гігієни за рекомендаціями медичних спеціалістів та спеціалістів ветеринарної медицини. 10.2. Для дезінфекції рук використовують 0,5 %-ний розчин хлораміну або кальцинованої соди. Спецодяг та спецвзуття перед кож­ним виходом з ферми здають у параформалінову камеру для знезара­ження. 10.3. Керівники господарств різних форм власності та підпо­рядкування зобов’язані забезпечити своєчасне проходження тварин­никами медичних обстежень на бруцельоз. Не слід допускати до об­слуговування хворих тварин осіб, що не пройшли медичне обстежен­ня. Забезпечити усіх працівників тваринництва санітарним та спеціа­льним одягом і взуттям. Устаткувати робочі місця рукомийниками, дезрозчином, милом, рушниками, аптечкою першої допомоги. Органі­зувати на фермі прання та зберігання спецодягу і спецвзуття. Не допу­скати підлітків до 18 років, вагітних жінок та годувальниць до обслу­говування бруцельозних тварин. Обслуговування неблагополучних отар з бруцельозу овець (кіз) дозволяється тільки особам, вакцинова­ним проти бруцельозу. 10.4. На кожній фермі у спеціальному журналі записуються вказівки і пропозиції медичних фахівців та фахівців вете­ринарної медицини щодо гігієни праці і профілактики захворювання, а також — про проведення спеціалістами інструктажу стосовно заходів безпеки.

Задать вопрос врачу онлайн
<< | >>
Источник: Корнієнко Л. М., Корнієнко Л. Є., Ярчук Б. М.. Планування ветеринарних заходів. 2010 {original}

Еще по теме Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з бруцельозом тварин:

  1. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з сибіркою тварин
  2. Інструкція про заходи щодо боротьби зі сказом тварин
  3. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з бешихою свиней
  4. Інструкція про заходи з профілактики та оздоровлення тварин від лептоспірозу
  5. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з інфекційною анемією коней
  6. Інструкція про заходи боротьби та профілактики респіраторного мікоплазмозу птиці
  7. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з інфекційним ларинготрахеїтом птахів
  8. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з вірусним ентеритом гусей
  9. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з ензоотичним енцефаломієлітом (хворобою Тешена) свиней
  10. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації хвороби Ауєскі сільськогосподарських тварин і хутрових звірів
  11. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з інфекційним ринотрахеїтом-пустульозним вульвовагінітом (баланопоститом) великої рогатої худоби
  12. Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з інфекційною бурсальною хворобою (хвороба Гамборо)
  13. Інструкція щодо заходів з профілактики та боротьби з хламідіозом сільськогосподарських тварин
  14. Інструкція про заходи боротьби з грипом птиці
  15. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці на пастерельоз