<<
>>

Інструкція з профілактики та ліквідації реовірусної інфекції птиці


ЗАТВЕРДЖЕНО

наказ Голови Державного департаменту ветеринарної медицини України № 84 від 27 вересня 2005 р.

ІНСТРУКЦІЯ

з профілактики та ліквідації реовірусної інфекції птиці

1.

Загальні положення. 1.1. Інструкція встановлює ветеринарно-санітарні заходи у разі спалаху реовірусної інфекції птиці у птахогосподарствах різних форм власності, порядок проведення профілактичних заходів щодо недопущення захворювання птиці на реовірусну ін­фекцію, і є обов’язковою для виконання птахогосподарствами всіх форм власності й підпорядкованості, фізичними особами та суб’єктами підприємницької діяльності, які займаються птахівництвом. 1.2. Реовірусна інфекція — (теносиновіт курей (ТСК), тендосиновіт, вірусний артрит, «слабість ніг», синовіт, артрит, інфекційний синусит інди­ків) — контагіозне захворювання, яке характеризується ураженням си­новіальних мембран, сухожилків та суглобів кінцівок, підвищеною за­гибеллю молодняку, зниженням несучості і виводимості курчат та індичат. 1.3. Збудником хвороби є РНК-вмісний авіреовірус, який має зовнішній та внутрішній капсиди та двошарову оболонку, розмножу­ється в цитоплазмі. Вірус не викликає гемаглютинацію еритроцитів птиці та не патогенний для лабораторних мишей. Реовіруси птиці роз­діляють на п’ять серотипів. Штами авіреовірусів добре розмножують­ся на курячих та індичих зародках, у культурі клітин нирок курчат і культурі клітин фібробластів курячих ембріонів. 1.4. Реовіруси птиці стійкі до дії ультрафіолетового опромінення, зберігають здатність до репродукції за широкого спектру рН середовища — від 2 до 8, малочу­тливі до деяких дезінфекційних речовин, стійкі до ефіру та хлорофор­му. Ліофілізований вірус зберігає інфекційність протягом п’яти і біль­ше років. За кімнатної температури до 20оС вірус зберігає життєздатність протягом п’яти і більше місяців, інактивується під дією 3 %-ного розчину лугу за температури 35оС, 70о розчину етилового спирту, 3 %-ного розчину формаліну за температури 56оС протягом 30 хв, 0,1 %-ного розчину естостеролу протягом 3 хв за температури 20оС. 1.5. Джерелом інфекції є хвора та перехворіла птиця. Механіч­ними факторами передачі інфекції є гризуни, птахи, мухи, комахи тощо. Передається вірус з хрущаком мучним, у якому він може зберігатися протягом 8 тижнів після інфікування. Факторами передачі збуд­ника можуть бути незнезаражені відходи інкубації і сировина, одержа­на від хворої птиці (яйця, м’ясо, пух, пір’я), та забруднені виділеннями хворих птахів корми, підстилка, інвентар, одяг і взуття обслуговуючо­го персоналу, транспортні засоби тощо. Шляхи передачі вірусу — кон­тактний, аліментарний та трансоваріальний. На реовірусну інфекцію найчастіше хворіє молодняк курей, індиків, качок, рідше — птиці ін­ших видів. Хвороба проходить у вигляді ензоотичних спалахів. Вірус локалізується в сухожилках суглобів кінцівок. Найбільша кількість збудника є в посліді хворої птиці. 1.6. Захворювання перебігає гостро, підгостро, хронічно та субклінічно (латентно). Перехворіла птиця стає тривалим вірусоносієм. За інфікування вірулентним штамом авіреовірусу добових курчат, індичат, гусенят інкубаційний період триває 48— 72 год. У хворого молодняку спостерігають діарею, пригнічення, на 5—10-й день збільшується його загибель на 2—5 % і більше.
У пере­хворілих гусенят та індичат може розвинутися інфраорбітальний сину­сит, кон’юнктивіт. Для хронічного перебігу хвороби характерні такі симптоми: молодняк відстає у рості, малорухливий, у стаді виражений нерівномірний розвиток птиці, розвиваються теносиновіти, за яких відмічається неправильна постава нижніх кінцівок, кульгавість. У разі зараження реовірусом птиці 10—30-денного віку інкубаційний період триває 2—12 днів і більше й супроводжується підгострим перебігом захворювання, загибеллю птиці, що становить 1,5—5 %. У майбутньо­му очікуваної продуктивності від перехворілої птиці не отримують. У курчат м’ясних порід 5-тижневого, а в яєчних — 9—10-тижневого віку з’являються набряки навколо суглобів кінцівок. Птиця кульгає, пере­сування утруднене. У разі затяжного перебігу хвороба переходить у хронічну форму, при цьому нерідко відбувається розрив сухожилків кінцівок, що реєструють переважно у дорослої птиці в ділянці гоміл­ки, розвиваються артрити. У дорослої птиці хвороба проходить хро­нічно, загибель становить 1—2 %, вибраковка — понад 20 %, несу­чість знижується на 20 %. Спостерігається 20—30 % курей з ознаками виснаження та кульгавості. Хворі індики та гуси не поїда­ють добову норму корму, швидко худнуть, відзначають діарею та інфраорбітальний синусит. Найбільш значний відхід за гострого пере­бігу в молодняку птиці м’ясного напряму: бройлерів 5—18 %, індичат та гусенят — до 50, каченят — до 100 %. За патолого-анатомічного розтину трупів птиці з неускладненими формами за­хворювання спостерігають катаральний ентерит, збільшення нирок, атрофію фабрицієвої бурси, некротичні фокуси в печінці, селезінці, серцевий м’яз в’ялий, підшлункова залоза гіперемійована. У курчат можна спостерігати провентрикуліт, потоншення м’язового шлунка, набряки суглобів тазової кінцівки.

2. Діагностика реовірусної інфекції. 2.1. Діагноз — реовірусна інфекція — установлюють на підставі аналізу епізоотологічної ситуа­ції регіону, господарства, клінічних ознак, результатів серологічних досліджень, а саме реакції дифузної преципітації (РДП), реакції нейт­ралізації (PH), реакції непрямої гемаглютинації (РИГА), імуноферментного аналізу (ІФА), наявності характерних патолого-анатомічних змін та ідентифікації виділеного вірусу. 2.2. У лабораторію ветеринарної медицини для вірусологічного дослідження направляють свіжі (не піз­ніше 10 год після загибелі) трупи, тушки вимушено забитої птиці, жи­вий молодняк птиці (не менше 5 голів) з вираженими клінічними озна­ками захворювання або стерильно відібраний патматеріал (уміст інфраорбітальних синусів, уражені суглоби, нирки, частки запаленого кишечнику без умісту). Зразки патматеріалу відбирають з дотриман­ням правил асептики. Транспортують патматеріал у термосі (ємності) з льодом за температури не вище +1—4°С, асептично, у герметично закритій тарі. 2.3. Для серологічних досліджень відбирають 25 проб си­роваток крові від птиці однієї партії чи яйця і досліджують в РДП, PH, РИГА, ІФА. 2.4. За встановлення діагнозу необхідно враховувати можливість змішаного перебігу цієї хвороби з низкою інших інфекцій.

3. Профілактика реовірусної інфекції. 3.1. Для профілактики реовірусної інфекції птиці керівники та спеціалісти птахогосподарств не­залежно від форм власності зобов’язані виконувати заходи, передбаче­ні Законом України «Про ветеринарну медицину», Ветеринарно-санітарними правилами для птахівницьких господарств і вимогами до їх проектування, затвердженими наказом Головного державного інспе­ктора ветеринарної медицини України від 03.07.2001 № 5, зареєстро­ваними в Міністерстві юстиції України 05.07.2001 за № 565/5756, та керуватись іншими нормативно-правовими актами ветеринарної меди­цини в галузі птахівництва. У такому разі необхідно організовувати захист птахогосподарства від занесення інфекцій та їх розповсюджен­ня. 3.2. Інкубаційні яйця завозять із птахогосподарств, благополучних щодо інфекційних хвороб. Не допускається змішування в інкубаційних шафах та вивідних інкубаторах яєць, завезених з різних птахогосподарств. Інкубаційні яйця, які отримують у птахогосподарстві, дезінфікують двічі: не пізніше 1,5 год після знесення та перед закладкою в ін­кубатор. Для дезінфекції використовують пари формальдегіду або інші деззасоби, зареєстровані в Україні згідно з настановами щодо їх засто­сування. 3.3. Птицю різних вікових груп розміщують на територіально відокремлених зонах, дотримуючись необхідних зооветеринарних, са­нітарних норм розривів і щільності посадки птиці. На вирощування приймають здоровий повноцінний молодняк. 3.4. У птахогосподарстві потрібно витримувати термін міжциклових профілактичних перерв. Перед посадкою кожної наступної партії птиці проводиться ретельне очищення, миття та дезінфекція пташників, інкубаторіїв, обладнання, інвентарю тощо. За утримання птиці дотримуються вимог ветеринар­но-санітарного режиму. 3.5. Кожна партія кормів, що надходить у птахогосподарство, підлягає вхідному контролю. 3.6. Для специфічної профілактики реовірусної інфекції застосовують живі та інактивовані вакцини, які зареєстровані в Україні. Вакцинують дорослу птицю з метою створення імунітету в батьківському стаді, чим попереджується трансоваріальна передача збудника і отримання пасивного імунітету в молодняку з перших днів життя. Вакцинацію проводять згідно з наста­новами щодо застосування вакцин, але не пізніше 35—50-денного віку птиці. 3.7. У птахогосподарстві необхідно постійно здійснювати захо­ди із знищення гризунів, ектопаразитів і не допускати потрапляння синантропної птиці (голубів, горобців, ворон тощо) у пташники. 3.8. Трупи птиці, відходи інкубації утилізують у спеціально обладнаному цеху під контролем спеціалістів ветеринарної медицини. Продукт, отриманий за утилізації відходів, згодовувати птиці забороняється. 3.9. Послід від птиці складують у штабелі на ізольованому майданчику для подальшого знезараження біотермічним методом. За активного біотермічного процесу штабель витримують не менше 45 діб. За температу­ри навколишнього повітря нижче 0°С, коли біотермічні процеси спові­льнюються, термін знезараження збільшують до 90 діб. 3.10. Тару та транспорт, які використовуються для перевезення молодняку птиці, відходів інкубації, дезінфікують після кожного використання. 3.11. Дезінфекцію проводять, керуючись діючою Інструкцією з проведення ветеринарної дезінфекції об’єктів тваринництва дезінфекційними за­собами, які зареєстровані в Україні відповідно до настанов щодо їх за­стосування. 3.12. Працівники птахогосподарств повинні дотримувати­ся санітарного режиму на підприємстві та правил особистої гігієни.

4. Заходи щодо ліквідації реовірусної інфекції птиці. 4.1. Птахогосподарство (пташник, ферму, відділення), у якому встановлено за­хворювання на реовірусну інфекцію, оголошують в установленому порядку неблагополучним і вводять карантинні обмеження, за яких забороняється: переміщення птиці з неблагополучних пташників (фе­рми, відділення, зони) у будь-яке інше приміщення чи птахогосподарство; переміщення птиці всередині пташника; використання для інкуба­ції яєць з неблагополучних пташників; використання тари без дезін­фекції; вивезення кормів, обладнання, інвентарю з території неблаго­получного птахогосподарства; вивезення пуху і пера на переробні під­приємства без дезінфекції; увезення та складування яєць, отриманих від птиці неблагополучних і благополучних пташників в одному яйцескладі птахогосподарства; вхід персоналу на територію неблагополуч­ного птахогосподарства і вихід з нього без повної санітарної обробки та зміни одягу і взуття. 4.2. У неблагополучному птахогосподарстві дозволяється інкубація яєць, отриманих з благополучних пташників, з метою відтворення власного стада; вивезення здорової птиці для забою на птахопереробних підприємствах, а також забитої птиці на харчові цілі; вивезення інкубаційних яєць благополучних пташників. Інкуба­ційні яйця, які отримують у птахогосподарстві, дезінфікують двічі: не пізніше 1,5 год після знесення та перед закладкою в інкубатор. Для дезінфекції використовують пари формальдегіду або інші деззасоби, зареєстровані в Україні, згідно з настановами щодо їх застосування; реалізація на харчові цілі яєць, отриманих від птиці благополучних пташників. 4.3. Допускається ввіз у неблагополучне щодо реовірусної інфекції господарство інкубаційних яєць і птиці добового віку з птахі­вничих ферм, благополучних щодо інфекційних хвороб птиці, за умо­ви інкубації яєць в окремому інкубаторі після його санації та ізольова­ного вирощування отриманого молодняку в приміщеннях після санації. 4.4. У разі виникнення та локалізації хвороби в окремому пта­шнику хвору, ослаблену і некондиційну птицю забивають та утилізу­ють. Птицю, яку підозрюють у зараженні, відправляють на забій із до­триманням відповідних ветеринарно-санітарних вимог. Яйця, отримані від підозрілої на захворювання птиці, використовують після знезара­ження проварюванням (не менше 10 хв) або направляють на промис­лову переробку, де застосовуються високі температури. Ветеринарно-санітарну експертизу м’яса після забою птиці проводять таким чином: за наявності характерних паталого-анатомічних змін у внутрішніх ор­ганах і м’язах усі продукти забою утилізують. За відсутності змін у м’язах — тушки направлять на проварювання або виготовлення консе­рвів, а внутрішні органи утилізують. 4.5. У птахогосподарствах, неблагополучних щодо реовірусної інфекції, вживають заходів з підвищення резистентності всього поголів’я птиці і поліпшення зоогігієнічного режиму утримання та годівлі птиці. Для цього в корми вводять вітамі­ни, антиоксиданти, регулюють обмін повітря в пташниках тощо. 4.6. У неблагополучних птахогосподарствах проводять аерозольну дезінфек­цію відповідно до чинної Інструкції. 4.7. З метою прискорення ліквіда­ції реовірусної інфекції допускається забій усієї птиці неблагополуч­ного пташника (відділення, ферми, птахогосподарства), не чекаючи закінчення терміну експлуатації, за розпорядженням Головного інспе­ктора ветеринарної медицини району та за згодою керівника (власни­ка) птахогосподарства. 4.8. Послід, підстилку з неблагополучних пта­шників потрібно піддавати біотермічній обробці, як зазначено в пункті 3.9. 4.9. Після забою птиці проводять механічну очистку та ретельне миття пташників, обладнання, виробничих територій, транспорту та інших об’єктів. Дезінфікують відповідно до діючої Інструкції розчи­ном 3 %-ного хлорного вапна з 5 % умістом активного хлору, 3 %-ного розчину лугу, аерозольно 40 %-ним формальдегідом або іншими дезінфекційними засобами, дозволеними в Україні згідно з настановами щодо їх застосування. Проводять ультрафіолетове опромінення пташ­ників. 4.10. За проведення зазначених заходів у неблагополучному птахогосподарстві необхідно дотримуватись правил техніки безпеки обслуговуючим персоналом у разі забою, общипування, розробки ту­шок тощо. Необхідно використовувати індивідуальні засоби захисту персоналу (респіратори, спецодяг, спецвзуття), які попереджуватимуть інфікування, та забезпечувати мийними й дезінфекційними засобами. Спецодяг та спецвзуття знезаражують у параформаліновій камері. 4.10.1. Особи, що працюють з деззасобами, повинні чітко дотримува­тись правил особистої гігієни. Під час використання препаратів, що діють подразливо на слизові оболонки очей та органів дихання, дозво­ляється працювати тільки в протигазах або респіраторах і захисних окулярах, а за контакту з концентрованими розчинами слід користува­тися гумовими рукавичками. 4.10.2. В аптечках першої допомоги по­винні бути нейтралізуючі розчини дезінфекційних речовин, що вико­ристовуються в кожному окремому випадку. 4.10.3. Курити та приймати їжу під час роботи з дезінфікуючими речовинами забороня­ється. Після проведення дезінфекції обличчя та руки потрвбно вимити теплою водою з милом. 4.11. Обмеження знімаються з птахогосподарства через 2 міс. після вивезення птиці з неблагополучної ферми, від­ділення, пташника чи птахогосподарства, але не раніше як через 30 діб після останнього випадку виявлення хворої або підозрілої на захворю­вання птиці та проведення заключних ветеринарно-санітарних заходів. Благополучними вважаються птахогосподарства, у яких захворювання птиці на реовірусну інфекцію не спостерігали протягом одного року після останнього випадку.

Задать вопрос врачу онлайн
<< | >>
Источник: Корнієнко Л. М., Корнієнко Л. Є., Ярчук Б. М.. Планування ветеринарних заходів. 2010 {original}

Еще по теме Інструкція з профілактики та ліквідації реовірусної інфекції птиці:

  1. Інструкція з профілактики та ліквідації колібактеріозу птиці
  2. Інструкція з профілактики та ліквідації туберкульозу птиці
  3. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці на пастерельоз
  4. Інструкція з профілактики та ліквідації захворювання птиці на хворобу Ньюкасла
  5. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації аспергільозу птиці
  6. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці на орнітоз
  7. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці на віспу
  8. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці сальмонельозами
  9. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації захворювання птиці на інфекційний енцефаломієліт
  10. Інструкція про заходи з профілактики та ліквідації інфекційного бронхіту курей