<<
>>

Розвиток дитячої психології в Україні у ХІХ–ХХ ст.



Щодо стану розвитку психології та й взагалі культури в Україні ХІХ–ХХ століть склались умови, коли можливість творити залежала від лояльності вченого у ставленні до влади – австро-угорської, польської – на західноукраїнських землях, чи російської – на території східної України.
Українські за походженням вчені не завжди могли працювати протягом всього життя в Україні і часто переїздили до Москви та інших міст, писали російською, німецькою чи польською мовами. Вчені, які відстоювали національні ідеї та намагались писати українською мовою, зазнавали утисків влади, змушені були емігрувати, діяльність їх заборонялась тощо. Внаслідок цих історичних обставин виділити імена суто українських психологів періоду Російської імперії, а пізніше і Радянського Союзу – досить складна справа, бо біографія більшості з них тісно переплетена з центральними містами тогочасних держав, передовсім з Москвою та Санкт-Петербургом (Петроградом, Ленінградом). Ці зауваження слід враховувати при аналізі історії досліджень з дитячої психології в Україні. Ми вважаємо українськими тих представників науки, які народились в Україні та обстоювали національні традиції у своїх наукових поглядах. При цьому твори їх могли бути написаними різними мовами.

Помітний внесок у поширення ідей К. Д. Ушинського в Україні зробив методист початкового навчання Микола Феодосійович Левицький (1819–1885 рр.). Педагог наголошував, що навчання повинно відповідати законам психічного розвитку дітей (бути наочним, послідовним, ґрунтовним, спиратись на практичні вправи). У вихованні слід спиратись на гуманне ставлення до дітей.

Михайло Петрович Драгоманов (1841–1895 рр.) – за фахом історик – піднімав питання національної свідомості, її розвитку і виховання; підкреслював необхідність будувати школу відповідно до національної свідомості народу, вести навчання українською мовою.

Софія Федорівна Русова (1856–1940 рр.) – у поглядах на процес розвитку особистості С. Русова виходить з думки, що «кожна дитина є продукт біологічної та історичної еволюції». Джерелами розвитку особистості вона вважає спадщину та оточення, з якого дитина бере те, «до чого прагне її індивідуальність». Взаємозв’язок суспільного та індивідуального розвитку С. Русова трактує на основі теорії рекапітуляції, згідно із якою розвиток індивіду скорочено повторює розвиток роду. І хоча кожна людина народжується неповторною та унікальною, але всіх людей єднає їхня спільна спадщина. С. Русова наводить широку палітру прикладів архаїчних проявів у поведінці дітей: ігри в те, що на певному етапі історичного розвитку людства було працею (лук і стріли, духові пістолі) або ритуалом (гра ляльками). Вплив спадщини на процес особистісного розвитку С. Русова вважає переважно вродженим. Оточення, яке впливає на розвиток дитини, включає два типи: фізичне та соціальне. Соціальні фактори впливають через свідомість дитини, а фізичні – несвідомі й тому є сильнішими. Механізмом прилучення дитини до соціального досвіду виступає наслідування,

Христина Данилівна Алчевська (1841–1920 рр.), працюючи з дорослими у недільних школах України, розробляла важливі і для сучасної дитячої психології положення про активізацію ролі учнів у сприйманні навчального матеріалу, які були покладені в основу створеної Х.
Д. Алчевською методики літературних бесід за детально розробленою і контрольованою програмою.

Юліан Леопольд Охорович (1850–1917 рр.) – приват-доцент психології Львівського університету, багато зробив для запровадження експерименту в психологію; вивчав питання магнетизму, гіпнотизму, навіювання. Серед важливих для дитячої психології робіт Ю. Л. Охоровича слід згадати «Нариси теорії спадкових явищ» (1870), «Про формування власного характеру» (1872), «Бесіди й спостереження в галузі фізіології, психології, педагогіки й природничих наук» (1906). Ю. Л. Охорович був психологом європейського рівня, членом психологічних товариств Британії, Польщі, Нью-Йорку, Берліну, але його творчість в Україні маловідома і починає відкриватись лише тепер.

Ціла епоха в розвитку української психології пов’язана з іменем Георгія Миколайовича Челпанова (1862–1936 рр.) – приват-доцента Київського університету. У кінці ХІХ ст. вчений працював у Києві, вів психологічний семінар, виступав проти переносу методів експериментальної психології у педагогічну практику, присвятив увагу роз межуванню предметів психології та педагогіки. Педагогіка повинна спиратись на філософську етику, яка обгрунтовує ідеали виховання, а психологія пропонує засоби, щоб цих ідеалів досягти. Згодом учений переїхав до Москви, де організував і очолив перший Психологічний інститут, що став кузнею психологічних кадрів для Росії та Радянського Союзу.

Павло Петрович Блонський (1884–1941 рр.) та Густав Густавович Шпет (1879–1937 рр.) – випускники Київського університету, відвідували психологічні семінари Челпанова, а згодом на його запрошення переїхали до Москви. П. П. Блонський у 1924–1928 рр. став одним з провідних теоретиків педології як комплексної науки про розвиток і виховання людини. Розробив вікову періодизацію на засадах біологічних ознак (розвиток зубів, ендокринних залоз, складу крові тощо). Поступово Блонський відмовляється від педології, заглиблюючись у психологію. У роботах «Пам’ять і мислення», «Розвиток мислення школяра» подається аналіз процесів пам’яті, мислення, сприймання й волі в умовах навчання, розкривається розвиток пам’яті у зв’язку з розвитком мовлення і мислення.

Г. Г. Шпет основну увагу присвятив питанням на межі дитячої, педагогічної, етнічної психології. До них, насамперед, належить проблема розвитку й формування культурної самосвідомості особистості, зокрема її етнічної ідентичності.

Антон Семенович Макаренко (1888–1939 рр.) – відомий педагог, керівник навчального закладу для неповнолітніх правопорушників, на основі узагальнення свого багатого педагогічного досвіду розробляв питання формування особистості. Серед психологічних засад створеної Макаренком педагогічної системи принцип опори на пози- тивне в особистості, на розвиток у неї відповідальності перед колективом, широке використання опосередкованих педагогічних впливів на особистість через колектив одноліток.

Вагомим внеском до розробки методологічних питань дитячої психології була творчість Івана Івановича Огієнка (1882–1972 рр.) – релігійного, громадського та державного діяча, лінгвіста, філософа, педагога, первоієрарха українського православ’я. І. І. Огієнко сприяв заснуванню Державного Українського Університету в м. Кам’янці- Подільському, був першим ректором цього закладу (1918 р.). З кінця

20-х рр. і до своєї смерті І. І. Огієнко мусив перебувати в еміграції. Вчений обстоював думку про те, що формування особистості потрібно будувати на основі визначних надбань українського народу протягом його історії. Через повагу до отриманих народом здобутків осо бистість залучається до національних цінностей, стає громадянином і патріотом. Огієнко вважав за доцільне формувати особистість на основі християнських цінностей, як мудрості, виробленої багатьма поколіннями в історії людства. Робота з дітьми має проводитись рідною мовою.

Григорій Силович Костюк (1899–1982 рр.) виступив організатором психологічної науки в Україні радянського періоду, вченим психологом. Під його керівництвом створено науково-дослідний інститут психології України (м. Київ), який тепер носить його ім’я. Заснований у 1946 р., Інститут був підпорядкований Міністерству освіти, а в останні роки увійшов до структури Академії Педагогічних Наук України. Г.С.Костюк був першим директором інституту, досліджував методологічні питання вікової та дитячої психології, зокрема проблему співвідношення дозрівання, розвитку, навчання; рушійних сил розвитку особистості; проблеми активізації пізнавальної діяльності учня у процесі навчання.

Директорами науково-дослідного інституту психології України у подальшому були відомі науковці, психологи В. І. Войтко, Л. М. Проколієнко, О. В. Киричук. Сьогодні цей заклад очолює академік, доктор психологічних наук Сергій Дмитрович Максименко. Численні лабораторії інституту займаються дослідженнями психологічних аспектів навчання і виховання на різних вікових етапах психічного розвитку особистості.

Питання методології дитячої психології досліджені у роботах Г. О. Балла, І. Д. Беха, С. Д. Максименка, В. А. Роменця, В. О. Татенка, Н. В. Чепелєвої та ін.

Проблеми психічного розвитку дитини дошкільного віку розкриваються у працях Л. К. Балацької, В. К. Котирло, С. В. Кулачковської, С. О. Ладивір, С. П. Тищенко, О. Л. Кононко, О. В. Проскури, Т. М. Титаренко та ін.

Питання психології молодшого школяра висвітлені у роботах Б.Ф. Баєва, І. Д. Беха, М.Т. Дригус, С.В. Коробко, Т.В. Косми, С. Д. Максименка та ін.

Проблеми розвитку творчості дитини знайшли вирішення у дослідженнях В. О. Моляко, Р. С. Пономарьової, В. А. Роменця та ін.

Розвиток особистості у підлітковому і юнацькому віці став предметом досліджень М. І. Алексєєвої, М. Й. Боришевського, В. О. Татенка, Н. В. Чепелєвої та ін.

Психологічні аспекти трудового виховання та підготовки до професійної діяльності розроблялись Б. М. Федоришиним та його співробітниками.

Іншим важливим центром психологічних досліджень у галузі дитячої психології є Національний педагогічний університет ім. Драгоманова (м.Київ). Над проблемами дитячої психології працювали і працюють психологи цього закладу Л. В. Долинська, В. У. Кузьменко, М. В. Левченко, Ю. О. Приходько, О. В. Скрипченко та інші.

ВИСНОВКИ про дитячу психологію в Україні:

– виникнення в Україні періоду Київської Русі перших уявлень про психічний розвиток дитини пов’язаний зі становленням освіти й педагогічної культури народу;

– розвиток передісторії дитячої психології у ХVІІ–ХVІІІ ст. пов’язаний із працями випускників Києво-Могилянської Академії (Г. Сковорода, Ф. Прокопович, С. Яворський, С. Полоць- кий);

– ідеї, важливі для розвитку дитячої психології у ХІХ ст., знайшли висвітлення у роботах М. Ф. Левицького, М. П. Драгоманова, С. Русової, Х. Д. Алчевської, Ю. Л. Охоровича;

– на початку ХХ ст. питаннями дитячої психології займались Г. М. Челпанов, П. П. Блонський, Г. Г. Шпет;

– у 1946 р. заснований науково-дослідний інститут психології України, першим директором якого був Г. С. Костюк;

– провідними центрами сучасних досліджень з дитячої психології є інститут психології України, Національний педагогічний університет ім. Драгоманова.
<< | >>
Источник: Т.В. Дуткевич. Дитяча психологія. 2012

Еще по теме Розвиток дитячої психології в Україні у ХІХ–ХХ ст.:

  1. Передісторія дитячої психології в Україні
  2. Предмет і структура дитячої психології
  3. Класифікація методів дитячої психології
  4. Спостереження як метод дитячої психології
  5. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ДИТЯЧОЇ ПСИХОЛОГІЇ
  6. ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДИТЯЧОЇ ПСИХОЛОГІЇ
  7. ПРЕДМЕТ І ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ДИТЯЧОЇ ПСИХОЛОГІЇ
  8. СЛОВНИК ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ КУРСУ ДИТЯЧОЇ ПСИХОЛОГІЇ
  9. КОРОТКИЙ ОГЛЯД ІСТОРІЇ ТА СУЧАСНОГО СТАНУ ДИТЯЧОЇ ПСИХОЛОГІЇ
  10. РОЗВИТОК ВАЛЕОЛОГІЇ В УКРАЇНІ. АНТРОПОКОСМІЗМ М. ХОЛОДНОГО